Розділ 40

Багатійка незадоволено фиркнула і швидко попрямувала вперед, байдуже минаючи. Невже вона зараз піде, а разом з нею і Мія? І я ніколи більше не побачу дівчину?

— Пані, пані! Купіть мене, я дуже хороший раб! Ви навіть не уявляєте, який я покірний та виконавчий! — у відчаї викрикував я, було байдуже, що принижуюсь і верзу повну нісенітницю.

Багатійка зупинилася, а я в черговий раз отримав палицею по плечах. А сам чекав, що Мія підтримає та чимось допоможе. Але дівчина і словом не обмовилась.

Пані байдуже глянула і зверхньо кинула щербатому товстуну:

— Фе! У цього работорговця тільки кволі і нікчемні раби, тут нема що робити. Ходімо! Ну, хутчіше! — з показним незадоволенням викрикнула багатійка до Мії.

— Мій друг до першої години чекає в порту біля корабля, що відправляється до Шанталії! Він має дізнатись, що я тут! — викрикнув я, стараючись не виказувати, кому саме адресував відчайдушне послання.

На мить Мія зупинилась, і я заспокоював себе, що вона все зрозуміла.

Не відчуваючи фізичного болю від чергового удару палицею, я, не відриваючи погляду, з болем в душі проводжав силует Мії, що дуже швидко розчинився в натовпі невільничого ринку. Я хотів назавжди закарбувати в пам’яті її прекрасний образ. І тільки зараз зрозумів, як важливо знати, що ця дівчина небайдужа до мене. Та дивна поведінка Мії не вселяла надії.