Розділ 34

— Я про твоїх геліонатів, адже саме їх символ зображений на амулеті.

Я підсвідомо намацав рукою медальйон, який, наче вогнем, запалав на шиї. Геліонати? Оце так! Виходить, Ескалар геліонат… Але чому Алакег хотів вбити мене? Щось тут не так.

— Зуфаре, з чого ти взяв, що амулет має відношення до геліонатів?

Брат відповів не відразу.

— Коли Зайра побачила амулет, навіть не здивувалася. Символ сонця — це символ геліонатів. Вони зображають його у різних формах. Про це мало кому відомо поза Орденом. І якби сестра не мала таємної місії до геліонатів, я б теж про це нічого не знав. Тоді Зайра зрозуміла, що ти не просто так з’явився на піратському кораблі. Дивний пірат, який захищає невільників, люто ненавидить жорстокість та відстоює справедливість. Сестра вирішила, що ти виконуєш таємну місію. Коли розповіла це в Сакарії, я ще дужче відчув свою нікчемність. Адже ти в моєму віці виконував такі небезпечні завдання, а батько…

І Зуфар не договорив. Тільки зараз я зрозумів, яким важливим є батько у його житті. Уся ця затятість, всі безумства, на які йшов юнак, усі подвиги, про які мріяв, — лише для однієї людини. Сум читався в очах брата. Зуфарові не вистачало близьких.

Хибні висновки принцеси і брата змусили зніяковіти. Зайра помилково наділила непритаманними здібностями. Одразу ж захотілось про все розповісти. Можливо, тоді Зуфар зрозуміє, що я насправді боягуз, який тікає від омріяних ним подвигів! І що він, Зуфар, — уже герой!

— Сонце, що зображено на амулеті, свідчить про високе положення у ієрархії Ордену…

— Про це теж розповіла сестра? — не дав договорити я Зуфару і ще більше зніяковів.

Я більше не міг без сорому дивитися в очі Зуфару:

— А тепер послухай, брате, — і я нарешті розповів усю правду.

Про те, що я насправді звичайнісінький сільський хлопчик. Що жив відлюдкувато із дідом в лісі. Про те, за яких обставин покинув дім, про діда Радо. Не без хвилювання розповів про переслідування Воїна Шаку або Сохо, від якого Зуфар врятував. Розповів, як потрапив у полон до піратів, а згодом долею випадку опинився на їхньому кораблі, не то пасажиром, не то корсаром. Повідав історію Ракун-Саро. І нарешті дійшов до загадкового мага Ескалара, якому і належав амулет. Закінчив розповіддю про Вершину Тиші, Есху, Едо і мандрівку лабіринтами.

— Тепер розумієш, що я звичайний хлопець, якому просто не щастить. Я хочу швидше добратися до Шанталії. Незважаючи на слова Сохо, все ще сподіваюсь, що зустріну діда, ну хоча б щось дізнаюсь у Майстра Каро. Адже не даремне Радо наказав відшукати Майстра. Зуфаре, на тебе чекає сім’я. Я ж не дочекаюсь кінця мандрівки, щоб нарешті знайти дім. Коли ми доберемось до Сакарії, ти повинен сісти на корабель до Захрейну. Думаю, що перемога над гординею і стане для тебе подвигом, — сказав я, сумно усміхнувшись.

— Думаєш, після усього, що ти розповів, так просто відкараскаєшся? Е ні! Я стільки часу змарнував! Ех! А ти встиг пережити безліч пригод і так багато усього побачити! Хвала небесам, що Зайра помилилась щодо Ордену геліонатів, це на краще! Зате тепер я знаю, що ти — справжній герой!

Зуфара переповнювали емоції. А я, залитий багрянцем, ніяк не міг второпати захоплення. Я зовсім не прагнув ні пригод, ні мандрівок…

— Ні, Айхо, тепер я не відстану, доки не побачу твою омріяну Шанталію і твого Майстра Каро! Можливо, до того часу я встигну здійснити подвиг і зможу повернутися до Захрейну героєм!

Я усміхнувся, зовсім не розділяючи братової пристрасті до примарного геройства. Але те, що він залишається, дуже тішило. Знайшовся ще один із тих, хто, за пророчими словами Едо, чекає на незвіданих Шляхах Долі. Зуфар став не лише братом, але й другом. Можливо, це і коштувало всіх поневірянь.