Розділ 34

— Тим більше!

— Ну, гаразд. Я не хочу повертатися додому зараз, Айхо.

— Що ж заважає?

— Гординя. Якщо зараз повернусь, то знову буду для батька лише дитиною. Не сином, на якого можна покластися в державних справах, а дитиною, до якої ставлять завищені вимоги і від якої чекають чогось надзвичайного. Проте ніяк не дозволяють себе проявити, захищають від найменшої проблеми, оберігають від труднощів. Доки біля батька Зайра, його права рука, я не знайду там місця. Завжди буду лише меншим братом.

Від дивування очі округлились, а брови поповзли вгору.

— Ні, Айхо, тільки не подумай, що сестра заважає. Що солодкий запах трону засліпив серце заздрістю. Зайра та батько, король Зуфар ІІІ, — найдорожчі люди! Якщо доведеться, не задумуючись, віддам життя за них! Я присягнув, брате, що повернуся до Захрейну лише тоді, коли доведу, що чогось вартий. Королівство повинно дізнатися про принца Зуфара, як про героя! А зараз я знаю, що держава в надійних руках, в руках батька — мужнього правителя і мудрої сестри.

Зуфар дивував. От кому потрібно народитись Обраним! От хто не відвертається від шаленого вітру! От хто не ховається від пекучого сонця, кому небезпека — сестра! Ні, я не Обраний… та й чи хочу ним бути? Дивився на Зуфара, слухав, і одна частина розуміла, розділяла прагнення до пригод, а друга — тихо оплакувала маленького хлопчика, який жив у чудернацькому лісовому будиночку серед незайманої дикої природи, хлопчика, який виглядав у вікно діда, хлопчика, який сподівався, що скоро знайде дім. Незважаючи на гарячий подих випаленої сонцем землі, я відчував, як холодні сніги смутку замітають серце. Мав нарешті зрозуміти, змиритись з тим, що у минуле немає вороття. Мусив залишити у спокої маленького хлопчика. І знайти себе, себе справжнього. Я ще довго мовчки слухав розповіді Зуфара, інколи провалюючись у прірву власних спогадів…

— Айхо, агов! — і Зуфар замахав перед очима. — Ти взагалі чуєш? Здається, зараз ти далі ніж тоді, коли насправді був далеко.

— Як ти впізнав мене, Зуфаре? — перебив я брата.

— За амулетами. Зайра описала. Я майже не пам’ятав твого обличчя, а так розшукати людину досить складно. Амулети…

— Ти ж не перевіряв амулети у кожного юнака, який попадався на шляху?

Зуфар пильніше глянув у вічі.

— Ні, Айхо, ти правий, я не робив цього. Просто вирішив шукати серед тих, чий символ зображений на одному з твоїх талісманів.

Я здивовано зиркнув на Зуфара.

— Невже, Айхо, ти не впізнав побратимів серед ватаги Алакега? Тільки незрозуміло, чому тебе вирішили вбити свої ж.

— Які побратими?! Ти називаєш побратимами бандитів, від яких я ледве виніс ноги? Це ти, Зуфаре, що робив серед розбійників?

— Що? — дивуватися прийшла черга Зуфарові. — Я шукав тебе! Думав, що проникнувши до Ордену, зможу хоч щось дізнатися про тебе.

— До Ордену? Це вже занадто!

— Не знаю, Айхо, що ти знайшов у маячні цих фанатиків?

— Зуфаре, ти про що?