Розділ 29

— О, хлопче, ненависть — це дуже сильне почуття. До людей я відчуваю скоріше зневагу і байдужість. А ще: ви виявились непоганим харчем.

Як неприємно було уявляти себе стравою на сніданок чудовиська, та все ж щось змушувало перебороти відразу, а в душі з’являлося відчуття, схоже на повагу до харона.

— То все-таки, що трапилось? — обережно запитав я.

Чудовисько мовчало, опустивши очі, та не від сорому. Упевнений, що якби ці очі глянули на мене, то спопелили б одними тільки спогадами.

— Ви, люди, — істоти підступні, ниці і боягузливі. Ви боїтеся взяти відповідальність за власні вчинки і завжди чимось виправдовуєте безчинства. Немає більш кровожерливих істот. Ви вбиваєте подібних не для того, щоб вижити, а для того, щоб побачити смерть і уявити, що маєте над нею владу. Прагнете влади, безмежної влади, влади у всьому, переступаючи через те, що ще вчора вважали святим. Ви постійно стоїте на роздоріжжі між Світлом і Тінню. І пристаєте до тієї чи іншої сторони не за переконаннями, а лише виходячи із власної користі і зиску. Ви ті, хто забули про Закони Всесвіту. Ви розучились будувати, але навчились руйнувати і нищити те, що вже створене.

Я вражено слухав і хотів щось заперечити, але слова харона несподівано породили в уяві неймовірно страшні картини, які я раніше ніколи не міг бачити: донедавна буйні смарагдові ліси палали багряно-кривавим полум’ям, над яким зі страшним ревом літали дивні металеві птахи, з яких люди скидали вогненні кулі, що запалювали і знищували ліс. Я чув крики жаху та стогін, бачив обпалені трупи тварин і людей, яких поглинало полум'я. Навкруги стояв жахливий в'їдливий сморід. Бачив, як мати рукою захищає від нещадного меча воїна свою дитину. Бачив знищені війною міста, зруйновані села, спустошені чорні поля, які ще недавно колосилися золотим зерном. Куди не глянь, були розруха і попелища. Не в змозі більше споглядати ці моторошні пейзажі, я у відчаї закрив очі руками, ніби захищаючись.