Розділ 26

Хлопче, ти маєш віднайти Світло та зрозуміти Тінь, щоб ніколи не потрапити у Напівтемряву. Я і Есха можемо лише допомогти.

— Я дуже хочу розібратися в цьому, Едо. Допоможи, будь ласка.

— Тоді слухай, Айхо. Світло завжди живе там, де живе Любов. Любов завжди породжує Світло. Любов багатогранна і всеосяжна. Так записано в Древніх Книгах. «Любов — терпелива, милосердна. Любов не заздрить, не надимається, не величається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого. Любов не гордиться, не мислить злого, не дратується, не шукає неправди, але тішиться правдою. Любов все прощає, усьому вірить, надіється, все стерпить. Любов не закінчується ніколи».

Слова Едо вразили і закарбувались у душі влучністю і простотою. Світло виявилось так близько. Та я вже розумів, що його противага невідступно крокує за нами. І коли бракує сил чи то сміливості, бажання, доброти, чесності, щоб підтримувати в серці любов, Тінь робить крок назустріч.

— У тобі, Айхо, прихований великий дар, — продовжував Едо. — Ти маєш здатність проникати в душі живим істотам та викликати їх Тінь чи Світло. Ось чому ти так збентежився після розмови зі свистом. Ти говорив з його Тінню. А Тінь свиста древня і дуже сильна. Твоїй незміцнілій душі важко протистояти потворі. Тоді і прокинулась власна Тінь. Наступного разу, коли викликатимеш на розмову чиюсь половину душі, повинен чітко знати, з ким маєш справу. Адже чим частіше викликаєш чужу Тінь, тим більше сили отримує власна. А чим більше спілкуємося зі Світлом, тим могутнішим воно стає.

— Вибач, що перебиваю, але я зовсім не хотів розмовляти зі свистом. Він запитував, чому я кликав його, хоча я нікого не кликав і взагалі не знаю, як це сталося.

— Це відбулося, Айхо, лише від твого незнання. Коли ти навчишся керувати даром, то перестанеш викликати тих, з ким, здається, і не хотів говорити.

— Даром? — перепитав я.

— Таких, як ти, Айхо, називають «той, хто кличе». Подібні тобі народжуються раз на сто сонячних подорожей. Ваш дар проявляється по-різному. Наприклад, ти можеш викликати душі тварин. Хтось може розуміти їх думки чи мову. Інші підкоряти власній волі. Та усі ви повинні знати, як правильно користуватися даром, щоб не принести шкоди живим істотам.

— Все ж… хотів зрозуміти… чи є я Обраним? — нерішуче спитав і відчув легку усмішку Едо.

— Цього не знає ніхто.

— Але Есха говорила, що багато співпадає з передбачення. А Обраний знає, що він Обраний?

— Айхо, перш за все ти повинен зрозуміти, що для тебе означає «бути Обраним». Якщо це просто тішить самолюбство, тоді забудь! Це шлях у Напівтемряву. Лицар має велику владу над живими істотами, веде за собою. Але якщо ним керуватиме Тінь або Напівтемрява, уяви, до якої катастрофи це призведе. Забудь про Обраного, Айхо. Зараз основне завдання — навчитися боротися за Світло. І тільки тоді зможеш зосередитись на пошуку Лицаря, якщо ще захочеш.

— Я зрозумів, Едо. Але я задам останнє запитання, і воно знову стосується передбачення. Поки я не отримаю відповіді, не зможу чесно відкинути думки про Обраного.

— Тоді запитуй. Спробую відповісти.

— Коли я запитав свиста, чи я Обраний, він відповів, що ні. Але ти казав, що ніхто не може знати, хто є Лицарем насправді. Тоді Ав обманув?

— Запам’ятай, Айхо, Тінь ніколи не обманює. Ми самі обманюємо себе, коли робимо хибні висновки, або чуючи те, що хочемо почути. Ти запитав свиста, чи можеш підкорити його, бо вважав, що Обраний за передбаченням підкорить Езару — богиню всього живого, а отже, підкорить і тварин. Ав чесно відповів, що ти не той, хто може це зробити. А коли ти запитав про Обраного, він відповів, що не знає, де він. Ось і все, Айхо. Ти сам себе увів в оману. А зараз, якщо не маєш запитань, подумай над тим, що я розповів. Завтра зустрінемось. А тепер хочу поговорити з Есхою.

Бабця ще деякий час розмовляла з Едо. А я, поглинутий думками, мовчки присів у кутку. Світ мінявся навколо, втрачав легкість і ставлення до нього перетворювалось на більш виважене, обережне. Ще так багато я не знав про Всесвіт і як мало знав про себе. Я хотів навчатись, навчатись, щоб зрозуміти, як віднайти бажану і необхідну гармонію існування у світі людей, істот, духів, наших ілюзій, страхів та надій. Зараз я відчував таку безмежну пустку, що легкий вітер міг підняти і понести. Я прагнув наповнення, знань, щоб більше ніколи не хитатися на роздоріжжі. Хотів приймати рішення, будучи твердо переконаним у тому, що роблю.

Думки перервала Есха, поклавши руку на плече. Я заглянув в її очі і здивувався. Вони світилися неприхованим теплом, хоча ще недавно стара сердилась:

— Айхо, хочу сказати щось дуже важливе, — я пильніше глянув на бабцю. — Ну що, у тебе вже немає сумнівів, що Едо — незвичайний павук?