Розділ 24

— Якщо насправді жерці не тримають драконів у підземеллях Крекоса, то де ж вони?

— Кажу ж, що не знаю. Та зараз хвилює інше. Вершина Тиші вже довгі роки надійно охороняється свистами. Всі, хто якимось чином наближаються до неї, знищуються. Так трапилось і з вашим кораблем, який помилково потрапив в східне псевдогирло Ратоки. Замість того, щоб пливти західним, яке б привело до Сакарії. Оманливе гирло впирається в підніжжя Вершини. Там вас і підстерегли. Свисти вбивають усе живе. Ти бачив, Айхо, їх розміри. Цим монстрам легко підняти будь-який корабель. На дні Ока Дракона їх уже безліч. Скоро і ваш піде на поживу харону…

Я лише голосно видихнув, а Есха продовжувала:

— Досі свисти знищували усіх. Ці потвори не мають ні жалю, ні співчуття. Те, що ти залишився живим, — диво! Тебе не просто забули знищити чи не помітили, тебе чомусь свідомо залишили в живих. Крім того, ти безпечно переплив Око Дракона, не потрапивши в пащу харону. Айхо, ти або страшенний везунчик, або справді наділений надзвичайними здібностями.

— Можливо, і те, і інше, Есхо, — пожартував я.

— Можливо, — не зрозумівши жарту, відповіла стара, а потім лагідно продовжила: — Навіть не знаю, чим відплатити долі за те, що після стількох років самотності і безнадії ще хоч раз побачити свою дитину, я отримала можливість познайомитись із онуком. Не втомлююсь повторювати, що це просто неймовірно, і не перестаю дивуватись цьому. Як ріка долі занесла тебе до мене? І основне — для чого? Адже недаремне ти зараз тут, зі мною. Інколи здається, що все це просто наснилось. Я от-от прокинусь — і як завжди… без тебе. Так рідко я відчувала тепле, зігріваюче і таке невловиме відчуття — щастя. Але сьогодні я щаслива. І знаєш, Айхо, я вперше за довгі одноманітні роки захотіла жити. Не вижити, як завжди, а жити! Можливо, я не найкраща бабця на землі, бо ніколи не мала сім’ї, ніколи ні про кого не піклувалася, але знай, що ти мені дуже дорогий. Ти незвичайний хлопчик, і навіть якщо ти і не онук, ріднішої за тебе людини у цьому житті у мене вже не буде… Та шкода, що ти приречений жити тут, на непривітних і мертвих скелях, разом зі мною, нікчемною старою.

— Бабцю, — обережно перебив я стару, — дід Радо казав: «Не квапся плакати сьогодні, бо не знаєш, що на тебе чекає завтра».

Есха задумалась і нарешті сказала:

— Хоча, якщо ти зміг потрапити сюди, то, можливо, знайдеш спосіб звідси й вибратись. Існує древнє пророцтво, яке ще називають пророцтвом геліонатів, хоча воно існувало задовго до їх появи. Про передбачення мало хто знає. Його в суворій таємниці тримають жерці. Пам’ятаєш, я розповідала, як вперше побачила геліонатку, юну рудоволосу дівчину. Перед смертю вона встигла вигукнути погрозу жерцям про те, що скоро народиться той, хто знищить їх з лиця землі. І жерці справді остерігаються цього. Та геліонати не договорюють усього. В передбаченні говориться і про те, що народжений лицар знищить не тільки жерців, але й кров найдревніших, яким поклоняються геліонати. Вони і воюють за це із жерцями, бо вважають, що ті не підкорили, а полонили драконів. Боротьба жерців і геліонатів запекла і тривала, вони люто ненавидять один одного. Та майбутнього лицаря шукають і ті й інші. Жерці — для того, щоб знищити. Геліонати — щоб використати проти жерців.

— А звідки жерці дізнаються, хто ж саме той лицар?

Есха хитро хмикнула:

— У пророцтві сказано: «Обраний народиться тоді, коли духи, що пишуть наші долі, заснуть, а сонце затьмарить місячний пил. Обраний увійде в наш світ з чистою сторінкою долі і матиме два тіла. Він підкорить Езару, знищить жерців та кров найдревнішого».

— Нічого собі, — сказав я, — тут дійсно й слова не второпаєш.

— Навіть для нас, жерців, не все зрозуміло. Ніхто не знає, ким має бути людина, у якої є два тіла.

— Як за такими ознаками взагалі когось можна знайти?

— Можна, Айхо, можна, і жерці шукають дуже пильно! І під більшість ознак Обраного підходиш ти!

— Я?! Есхо, ти що? — розсміявся я — Більш недолугого Обраного для боротьби із жерцями годі й вигадати. А ще я ніколи не зустрічав свого другого тіла.

Та Есха різко перебила:

— На твоєму місці, малий, я б не сміялася. Доля Обраного нелегка. Можливо, ти і не той, кого шукають жерці, але чотирнадцять років тому, а саме тоді ти й народився, сталося те, що передбачалось у пророцтві: сонце заковтнуло місяць, і місячний пил ненадовго згас.

— Есхо, чотирнадцять років назад народилось безліч дітей і, думаю, серед них є більш достойні.