Розділ 8

— Помиляєшся. Зрозумів. І дякую, Астро! Ти дійсно безстрашна. Не кожен наважиться вступити в бій з собою! — ми переглянулись. — І ще… Знаю, що не можу про подібне просити, але…

— Продовжуй.

— Є ще звір, якого потрібно звільнити.

— А-а, крилатий велетень, — мила усмішка засяяла на обличчі Астри.

— Так, це — сифон.

— Добре, я спробую допомогти. Але, Айхо, ти не зможеш сифона переховувати так, як цього малого. На корабель велета не візьмеш. А перетнути самотужки Південне Море звірові не під силу. Він загине. Можеш лише подарувати свободу.

Розуміючи, що Астра права, я з жалем уявив, що доведеться попрощатися з крилатим другом.

— Свобода, Астро, це вже дуже багато. Тепер я це розумію. Якщо допоможеш звільнити сифона, я — твій боржник!

— Тоді ідемо в звіринець. Але лише для того, щоб попрощався зі звіром.

— Але ж! Ти казала… — не давши договорити, дівчина перебила:

— Якщо зараз звільнимо сифона, батько запідозрить. Тоді, Айхо, не врятуєшся і друга загубиш. Звір отримає свободу, лише коли зійдеш на корабель.

— Але…

— Не хвилюйся, я звільню сифона.

— Астро! — із захопленням вигукнув я, кинувшись до дівчини, щоб обійняти. Але принцеса задерикувато розсміялася:

— Я так і знала, що причепишся з обіймами.

— Не гаймо часу, ходімо до звіринця, — зашарівся я.

Те, що побачив, вражало! Звірі в колекції Фароса з усіх-усюд! Я навіть не чув про далекі країни, з яких пірат привозив тварин.

Коли я нарешті знайшов друга, водночас зрадів і засмутився. Сифон протяжно засичав.

— Друже, — погладив я звіра по холодній твердій лускуватій шкірі, — ти ще на деякий час залишишся в клітці, але скоро ця відважна дівчина випустить тебе на волю. Але подорожувати разом далі ми не зможемо.

Густо-коричневі очі звіра заблищали. Тяжке дихання вирвалось з грудей і сифон пронизливо засичав. Я знав, що товариш усе розуміє. Давкий клубок підкотився до горла, я змахнув непрохану сльозу. Прощатися виявилось складніше, ніж гадав.