— А… а звідки ви знаєте? — поставив він нарешті цілком доречне запитання, на яке, звичайно, не отримав відповіді.
— Не має значення, звідки знаю. Сорока на хвості принесла… Важливо, що ти можеш розповісти з цього приводу.
Але Олександр мовчав. Очевидно, міркував, що ми можемо знати, а чого не можемо. Поки його звивини працювали в напруженому й екстремальному режимі, Стас узяв у руки дві гантелі та почав повільно їх розгойдувати в руках. Дар мови до Олександра миттю повернувся, він набрав у легені повітря' й дуже швидко заторохтів, вихлюпуючи інформацію.
— Це ліки…
— Для кого? Ти що, нарик? — якщо зараз збреше, сама особисто його фейс роздряпаю!
— Та що ви! Це ліки для Лєниної сестри, її звати Ланою. Тут, правда, теж чорт ногу зломить, спочатку Лєнку Ланкою звали, а потім виявилося, що Лєною, а ту, іншу, навпаки…
— Що ти мелеш, виродку? — знову обурився Стас.
— Нічого я не мелю, — образився хлопець, — сам до пуття не второпав. Коли знайомився з мадам цією, то вона Ланою назвалася, а потім почала вимагати, щоб її називали Лєною. Я часом плутав імена, то вона дуже злилася, кричала навіть на мене через це. Але, думаю, всякі примхи жінкам у голови стукають. Нехай себе хоч Клеопатрою називає, аби гроші справно платили. А другу Ланою називали, але за документами вона Оленою записана…
— А навіщо тобі її документи? — зацікавилась я.
— Ой, і тут суцільні нетрі… — Олександр був готовий говорити довго й багато, аби гантелі в руках Стаса гойдалися повільніше й не так грізно. — Я все вам розповім. Розумієте, в Лєни була сестра, вона трохи з привітом. Лєнка не хотіла афішувати те, що вони родички, й попросила мене про послугу…
— Теж, звісно, за скромну платню…
— Звичайно, я ж не негр, щоб безплатно працювати. Це, до речі, найнеприємніше з усього. Тільки ж грошики чималі вона платила. Я їздив до неї на квартиру…
— Укольчики їй робив? — продовжила я за нього.
— Так, а звідки ви все це знаєте?
— Робота така…
Тепер я не сумнівалася, для чого були потрібні ці страшні уколи. Олександр колов їй ліки, а вона повільно з'їжджала з глузду. Але найобразливіше було те, що жила вона в мене під носом. Мені навіть «пощастило» якось зайняти її місце. І я мало не побувала в квартирі, де жила ця жінка. Зупинила мене тільки власна недалекоглядність. Я ж подумала… Ні, я була впевнена, що не може брат не знати номера телефону своєї сестри. Але ж може! Який він їй брат? Так, із вулиці прийшов. І, напевне, телефонна розмова, яку я почула, відбувалася між Олександром і Лєною. І саме телефоном її сестри він цікавився. Може, ліньки було зайвий раз провідати хвору жінку. Звичайно, не можна ж позбавляти себе всіх заробітків заради якоїсь божевільної.
— Усе правильно, ампули мені Лєна дала. Каже, ліки дуже дорогі — раптом злодії або наркомани залізуть у квартиру, щоб не прийняли за наркотики, я тобі їх сховала так, що ніхто не здогадається. Ось, власне кажучи, і всі пояснення.
— І де тепер ця хвора жінка?
— Напевне, там, у квартирі. Я її зі смерті Лєни й не бачив.
— Що, грошей не платять, то можна хвору жінку й покинути?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Агенція ведмежих послуг» автора Коробко Наталія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „31“ на сторінці 3. Приємного читання.