Розділ «23»

— Ні, а від чого? — збрехала я.

— З вікна викинулася. Ти подумай! Знайшлася добра людина, її матері гроші на лікування приносила, казала, лікарі так її прооперують, що жодного шраму на обличчі не залишиться, а вона он що вчинила! Ось і зрозумій після цього людську душу. До речі, він її тоді додому підвіз, того нещасливого вечора, а вона ще в магазин подалася. Нову помаду захотіла. Дурна! А провів би чоловік її до квартири, либонь усе й обійшлося б.

Я не сумнівалася, що цією доброю людиною був Олексій Никифорович.

— То що ти думаєш, — провадив дід. — Він і після смерті Лілі до матері приходив, дав їй грошей на похорон і на життя чималу суму залишив. Ось так… До речі, про нього й треба писати. Бувають же щедрі й порядні люди. Дай-но я тебе до Катерини заведу, це мати Лілі, вона тобі мої слова підтвердить.

— Та, може, незручно… — мучити жінку своїми розпитуваннями в такому горі не дуже хотілося.

— Ти не бійся. Рана, яка б вона не була, рано чи пізно гоїться. Тому пішли.

На той час я вже переглянула всі ґудзики. Вибрала близько десятка. Дідок уважно вдивився в маленькі кружальця й тремтячими пальцями присунув ближче до мене три ґудзики.

— Один із них — точно, але який саме, хоч убий, не пам’ятаю. Тому, якщо тобі треба, можеш забирати, — зробив мені щедрий подарунок.

До матері Лілі все-таки довелося йти, бо сперечатися з дідом не хотілося.

Втім, нічого нового від неї не почула. Дід мав рацію, коли казав, що ніхто краще за нього нічого не розповість.

А ось щедрим вчинком Олексія Никифоровича я була ще раз приємно здивована.

— Я ж дотепер живу на ті гроші, що він мені дав. Пам'ятаю, він уже наступного дня після цього жахливого випадку прийшов до мене додому, сказав, щоб не хвилювалася. Він, мовляв, заплатить і за лікування, і за операцію. Казав, що дуже любить мою Ліленьку й хоче на ній оженитися, незалежно від того, як пройде операція. Навіть попросив її паспорт пошукати, щоб подати заяву і зробити моїй дівчинці сюрприз. Я так розхвилювалася, що він мені валер’яночки накапав, допоміг на диванчик сісти, а сам паспорта шукав… Та не склалося, — губи в жінки затремтіли. — А після смерті теж заходив. І за похорон сплатив, і на життя залишив грошей. Я тоді майже без тями була, він зі мною ще й посидів, поки я заснула на годинку. Така добра людина, й багатство її не псує…

Усе-таки мене мучило сумління, і тому я вирішила сховати свій страх подалі в кишеню та поїхала до Олексія Никифоровича, тим паче, що він залишив мені ключі, а запасного, як мені здавалося, в нього не було. Сподівалася, що цього разу туди ніхто не з’явиться.

Я відчинила двері чужої квартири, зайшла всередину. Було досить рано для сну й пізно для всього іншого. З нудьги я знову побрела оглядати приміщення.

Напевно, зможу розміститися в тій кімнаті, де Олексій Никифорович вперше дав мені притулок. І, сподіваюся, він не заперечуватиме, якщо я ще раз скористаюся жіночим халатом, що висить серед іншого добра. Дивно. Може, Лєна почувалася повноправною господинею саме тому, що в цій кімнаті усе належить їй? Але ж речі справді дуже гарні. Я розчинила стулки шафи й зовсім по-жіночому почала розглядати шмаття, що там висіло. І справді, яка ж мініатюрна дружина в Олексія Никифоровича! Внизу стояло з десяток коробок із взуттям. Тридцять четвертий розмір, як у Попелюшки. Як я її розумію! Мені з моїм тридцять п'ятим теж не дуже солодко буває. Я навіть (знаю, негарно) приміряла кілька пар. Майже якраз. Звичайно, на кілька міліметрів можна було б і збільшити, як на мене. Та й підбори також не завадило б підпиляти, бо ноги самі по собі підігнулися, і я боляче вдарилась коліном об відчинену стулку шафи. Двічі за день та сама нога постраждала. На цьому процес приміряння скінчився. Якось замастила коліно йодом і сіла на диван.

Ніяк не полишали думки про те, що мені розповіла Юля. Виходить, мої здогади були правильними. І якщо Юлія Селезньова більше не належить до осіб із чорного списку, отже, є інша. Якась ревнивиця, що хоче бути разом із Олексієм. Для цього наймає кілера, який усуває всіх жінок, що можуть претендувати на його серце.

І якщо дружина (хоч і колишня) Олексія Никифоровича сфотографувалася поруч із Олександром, то це значить, що вони одне одного знають. І цілком можливо, що саме ця жінка і є організатором усіх злочинів, тим паче, що саме вона підозрювана під номером два.

Але як тоді бути з іншою жінкою, Лєною, про яку говорила Юля? Адже вона теж хотіла бути з ним і могла навіть усунути якогось Влада Заболотного. Влада… Стоп! Десь я вже чула ці ім'я та прізвище. Стас! Так, саме він тоді розповідав про Заболотного, який загинув у автомобільній аварії. Він казав, що вони підозрювали його дружину, Лєну… Треба негайно подзвонити Стасу й розпитати в нього про цей випадок. Адже, пригадую, він говорив, що ця Лєна збожеволіла. А раптом вона втратила останній глузд і мститься Олексієві Никифоровичу, усуваючи його жінок? Я повинна запобігти цьому!

Тільки треба з'ясувати, хто ж це може бути? Колишня дружина шефа, чи його колишня коханка?

Олексій Никифорович повернувся в неділю. Напевне, я щось переплутала, бо сподівалася побачити його тільки в понеділок, але це було навіть дуже добре. Він був стомлений, з темними колами під очима.