Розділ «16»

Що ж, після бесіди з Оксаною я загорілася ще більше. Слід займатися пошуком версій. Втім, не треба забувати й про те, що в мене ще є адреси. Хоча, піду-но я за однією, тією, що ближче до мого дому, на рідній з дитинства вулиці Рокосовського. Цього для заспокоєння моєї цікавості буде цілком досить. Хоча не факт, що й там я зможу знайти особу чоловічої статі на ім'я Олександр. Я ще раз вдивилася в адресу. Будинок тринадцять-бе, квартира тринадцять! Мабуть, таки треба туди зайти. Щось надто знайомі цифри.

Коли підходила до будинку, побачила, Соню з якимось чоловіком. Десь, по-моєму, я вже його бачила? Кого він мені нагадує? Федю з міліції, чи що? Ой, я точно перепрацювала сьогодні, ось і здається всяке.

Я пленталась у напрямку свого житла. Раптом біля сусіднього дому зупинилася специфічна машина, з неї вийшли двоє вже знайомих мені санітарів.

— Здрастуйте. Невже знову по мене приїхали? — пожартувала я.

— Та Боже збав! Знову сусіди до цієї буйної викликали. Два дні тому її брат забрав, а вона знову бешкетує. Набридла вже. Зараз уколемо їй щось міцне, та й нехай собі спить, — повідомив мені один.

Я сторопіла, аж зупинилася. Чорт! Та це ж та адреса, де живе дивна жінка, замість якої мені пощастило потрапити в психлікарню. Будинок тринадцять-бе, квартира тринадцять. Може, вона якось пов'язана з Олександром? Санітари щось казали про брата. Але, якщо подумати, то брат не буде запитувати в коханки телефон своєї сестри. Ні, сюди я навіть не піду. Ризикувати власним здоров'ям не хочеться. З людьми, хворими на голову, жарти погані.

Санітари зайшли в під'їзд. Назустріч їм вискочила жінка в домашніх капцях і брудному халаті.

— Ну, слава Богу, приїхали. Заберіть її. Так набридла, несила вже.

— Шановна, нам видніше, забирати чи ні. А ви не дзвоніть по сто разів. Теж набридли. Не така вже вона й буйна, — огризнувся один.

— Та як не буйна! Вона ж плаче ночами, спати не дає, — обурювалася жінка.

— Ось і заспокоїли б її, а то звикли: треба чи не треба — дзвоните. Це ви ще буйних не бачили, якщо вам плач заважає! Ось якби вона посуд била, або, як у нас одна, меблі з квартири у вікно викидала, що б ви тоді заспівали? — гаркнув інший.

Побачивши, що я зацікавлено спостерігаю за сценою, жінка вирішила знайти в мені підтримку і вдячного слухача.

— Ви уявляєте, вони мені ще й грубіянять! А я під нею живу. Як із такою жити можна? Стіни в нас тонкі, все чути. Ось, наприклад, у десятій квартирі щодня сексом займаються, — знизила голос до шепоту пліткарка, — спати не дають. Я вже й просила, й умовляла їх, навіть до дільничного ходила. Це ж неподобство. А в одинадцятій собака гавкає…

— Але собака не у вас за стінкою?

— Ну то й що! Але ж гавкає! І під двері мені пісяє. Я і щодо собаки до дільничного ходила!

Тут діагноз став зрозумілий відразу. У кожному дому є найдріб'язковіша особа, яку всі не влаштовують. Ось із такими треба не те що не зв'язуватися, їх треба обминати десятою дорогою, а краще — відселити таких людей у окремий будинок зі стінами завширшки з метр, або на безлюдний острів. Хоча такі знайдуть скрізь про що поговорити і чим пообурюватися. На острові їм будуть заважати птахи й місцевий абориген, який живе за сотню кілометрів. До речі, напевно, сусіди зі сходового майданчика навмисно собачку не відтягають від її килимка. Я б такій теж під двері напісяла, якби вона мене дістала.

Пліткарка провадила:

— Я все життя з цими сусідами мучуся. До цієї божевільної теж сімейка жила. Діти крикливі, як у цирку, все раділи й реготали. Я так полегшено зітхнула, коли вони виїхали (напевно, тітка їх вижила). Але ж ні. Ця в тринадцяту заселилася. І все б нічого, але вона, виявляється, на голову хвора. Вона ж майже не спить. Усе ходить і ходить по квартирі, кілометри намотує. А вже як почне ревти, завиває просто. Неможливо жити. Тому й доводиться мені в психлікарню дзвонити. А вони потримають її в себе, а потім братик її назад привозить.

— То вона не сама живе? Може, якщо родичам не заважає, то вона ще й цілком спокійна? — поцікавилась я в тітки для пристойності.

— Мені заважає! А родичів як кіт наплакав. Як чоловік її помер, то з родичів тільки брат залишився. Він і приїжджає до неї. І квартиру цю купив… Ні-ні, він хлопець ввічливий, цукерки мені завжди приносить за клопіт, але вона!!!