Розділ «15»

Що робити? Вирішила дзвонити всім підряд. А раптом хтось відгукнеться і прийде мені на допомогу? Але тут мені несказанно пощастило. Після неприємностей обов'язково має все покращитися, а в моїй ситуації поява ще однієї людини в квартирі бабусі виявилося прогресом у цьому напрямку. Я почула голос, що вочевидь належав не бабусі.

— Бабо Марфо, це я, ви спите?

— Агов, — покликала я, — допоможіть! — Напевно, надто тихо?

— Допоможіть, прошу!!! — затарабанила я кулаком у двері.

Голос затих, і я почула кроки.

— Хто тут? — поцікавилися з-за дверей.

Ну, скажіть, як пояснити незнайомій людині, хто ти, особливо, якщо зайшов не в ту квартиру й, до того ж, сидиш зачиненим у чужому туалеті?

— Мене звати Валерія, я прийшла в п'ятнадцяту квартиру.

— А що ти робиш у чотирнадцятій, у такому разі?

— Зайшла поцікавитися, де сусіди.

— Я зараз бабу Марфу запитаю, заходила ти, поганко, чи, використовуючи її немічність, украсти щось прийшла, — голос звучав уже вороже.

Почулися голоси в кімнаті.

— Бабо Марфо, до вас заходила недавно жінка?

— Нікого не було, сама як палець тут, — почула я у відповідь.

Кроки прочовгали до місця мого ув'язнення. Тепер голос обіцяв справжню війну.

— Я викликаю міліцію. Виходить, ти ще й нещасних пенсіонерів обкрадаєш, користуючись їхньою кволістю? Ану швиденько признавайся, хто ти!

Мені стало гірко й страшно від власної дурості. І я заплакала, крізь сльози пояснюючи, що я справді хотіла поговорити з кимось із п’ятнадцятої квартири, але там нікого не було і… ну, решту ви знаєте. Перед вами виправдовуватися не треба.

— Можете подзвонити капітанові Рожку, він із міліції. Він підтвердить, що я не злодійка, — я продиктувала номер, написаний на візитці.

Кроки віддалилися, але повернулися знову. Голос звучав уже м'якше.

— Не знаю, чого тобі від нас треба, та гаразд. Як тобі вдалося там застрягнути?