Розділ «Катастрофа»

— Ну, кепська справа! Підготовлений другий обвал, — заявив Горюнов.

— І досить ще одного добрячого підземного поштовху, щоб він завалився, — додав Ордин. — Його, очевидно, підпирає замет, інакше він звалився б ще вночі разом з нами.

— Мабуть, доведеться тікати звідси, як це не сумно! — промовив Горюнов. — Інакше ми опинимося там же, де лежить Костяков.

— Давайте перетягнемо речі за тріщину!

Сказано — зроблено. Усілися нарешті за сніданок, але весь час поглядали з тривогою на тріщину, що чорніла за три кроки від них, очікуючи, що от-от вона почне розширятися й знову впаде багато каміння, цього разу просто на замет.

Поївши, швидко взялися за справу: двоє піднялися сходинками на верх стіни, захопивши мотузки, двоє лишилися внизу; одні за одними втягли обоє нарт, байдару, речі; потім відв’язали й погнали нагору собак, крім одного, якого вночі вбило каменем, він упав згори. Горюнов, ідучи останнім із нещасливого майданчика, підійшов ще раз до краю, глянув і прошепотів прощальні слова загиблому товаришеві.