Розділ «Повінь»

— Але як ми проберемося на байдарі крізь ліси? — запитав Костяков.

— По-перше, усюди є звірині стежки, які тепер перетворилися на канали, а далі, дивіться, уздовж країв, де був кам’яний розсип, тепер широка смуга чистої води.

Нашвидкуруч поснідали, потім зняли з нарт байдару, з’єднали її частини, склали в неї кермо, багор, весла, купу копченого м’яса, пляшку спирту, трохи сухарів зі свого бідного запасу, мотузку, сокиру.

— Їхати всім, звичайно, нема чого! — сказав Горюнов. — Досить двох, інакше ми мало кого врятуємо. Один на кермо, один на весла, будемо мінятися. Хто хоче їхати?

Нікіфоров був потрібний для нагляду за собаками, Аннуїр не вміла веслувати, обирати доводилося тільки з трьох. Вирішили залишити ще Костякова.

— Тим, хто залишається, теж є робота, — заявив Ордин. — Ви маєте за день прокласти сходини з уступу нагору через скелі.

За допомогою мотузків спустили байдару по гребеню замету на воду, глибина якої була вже близько метра. Горюнов сів за кермо, Ордин — на весла, і легке судно помчало каламутними водами, що вкрили Землю Санникова.