Розділ «Останні дні серед онкілонів»

У сутінках до мандрівників прийшов Амнундак, чого не траплялося вже давно, від часів суперечки після землетрусу, який зруйнував його оселю. Він присів до багаття і, гріючи руки та втупившись поглядом у вогонь, повів таку мову:

— Що ж це буде з нами, білі люди? Зима настала на ціле місячне коло раніше часу. Дерева навіть не пожовтіли, а замерзли. Птахи відлетіли, сонце не гріє. Якщо кількість снігу збільшуватиметься, усі наші олені загинуть. І бики, коні, носороги, теж загинуть. Чим онкілони харчуватимуться?

Мандрівники мовчки слухали ці скарги; вони знали причину передчасних холодів і знали, що на кращі зміни нема надії, поки не відновляться підземні шляхи, які давали улоговині тепло. Але хто міг сказати, коли це станеться? І яку вони могли дати надію Амнундакові?

Не отримуючи відповіді, він підвівся і, піднявши руку із погрозливим жестом, сказав:

— І все це зробили ви! Ви прийшли до нас із краю снігів та холодів і принесли сюди холод і сніг, тому що вам вони приємні, вам подобається жити на білій землі, білі люди! Холодом і снігом ви хочете знищити всіх онкілонів, щоб зайняти нашу землю. Чукчі витіснили наших предків сюди! Ви, могутні білі чаклуни, хочете знищити нас зовсім!

Він рвучко повернувся і вийшов із землянки. Мандрівники обмінялися стривоженими поглядами, і, коли вождь пішов, Горюнов сказав:

— Тепер, я гадаю, баритися вже нема чого — треба вирушати завтра якнайраніше; дме північний вітер, озера замерзли, туману не буде, сніг ще неглибокий.

— Так, якщо він ще підвалить, без лиж важко буде йти, — додав Костяков.

— І зимового одягу в нас тут нема — все на складі, — заявив Ордин.

— Ви як знаєте, — рішуче сказав Горохов, — а я залишуся в онкілонів. Цей холод скоро мине, і ми заживемо по-старому. А ви в льодах згинете, не діставшись до Котельного.

Його почали переконувати, але він уперто повторював, що тут краще, ніж у Козачому: життя сите, спокійне, дружина добра, землянка тепла, — нічого на долю нарікати.

— А якщо вас, Микито, заріжуть, як зарізали вампу, принесуть у жертву богам, щоб холод скінчився? — запитав Горюнов.

— Дурниці кажете! Вампу втік. Онкілони людей не ріжуть. Якби різали, давно б нас усіх повбивали, не стали б розмовляти, як от Амнундак зараз приходив. Просити будуть нас, а не різати.

Запанувала тяжка тиша.

Трохи пізніше Горохов підвівся й вийшов, а за хвилину вбігла Аннуїр.

— Зараз Амнундак прийшов від вас і сказав нам: «Білим людям більше жінок не дамо! Поки вони не припинять холод і сніг, ви живіть у мене, туди не ходіть, а то вам лихо буде». А всі чоловіки й жінки закричали: «Давно б отак, нехай вони поживуть без молока, без жінок, без коржиків!» Я тільки попросила відпустити мене за моєю ковдрою. Він сказав: «Іди, але зараз же повертайся назад!»

Аннуїр взяла свою хутряну ковдру й сказала Ордину на вухо:

— Вночі, коли там заснуть, я прийду до тебе, розповім, що дізнаюся, — справа, здається, кепська.

Вона побігла, залишивши мандрівників у пригніченому настрої.

— Так, завтра йдемо вдосвіта, — сказав Костяков. — Це, очевидно, перший крок у ланці репресій, які чекають на нас, щоб змусити нас скасувати ранню зиму.