Розділ «Становище ускладнюється»

— Еге, і вони відвикли від холоду! — сказав Ордин. — Нічого, звикайте, скоро повернетесь на холодну батьківщину.

— Але завтра ми йдемо на північ? — запитав Горюнов.

— От дізнаємось, що вимолить шаман у богів. Можливо, доведеться цієї ж ночі, користуючись туманом, утікати звідси.

— Навряд чи ми знайдемо дорогу вночі!

— А ці тварючки нащо? Вони поведуть нас, — відповів Ордин, пестячи Крота, який крутився коло його ніг.

Коли вони повернулися до землянки, Горохов укладався спати знічев’я. Дочекавшись, поки він захропів, мандрівники переговорили з Костяковим стосовно можливої втечі вночі й відібрали пожитки, які треба було взяти із собою. Потім сіли до вогню, очікуючи повернення жінок із моління.

Нарешті з’явилася Аннуїр, присіла до вогню й, пильно дивлячись у нього, сказала зі сльозами на очах:

— Погано буде онкілонам, шаман каже. Холод, вода, вогонь. Справджуються пророцтва предків. Білі люди прийшли — нещастя почалися. Білі люди підуть — нещастя триватимуть. Якщо можуть — нехай допоможуть. Будемо молитися, жертви приносити. Погано говорив, безладно говорив. Три рази починав моління. Тепер лежить, мов мертвий. Онкілони сидять, чекають, чи не скаже чогось іще.

Але мандрівники лишилися задоволені результатами чаклування, їх, принаймні, прямо не називали винуватцями бід, не вимагали, щоб вони припинили їх, не виганяли негайно зі свого середовища. А якщо біди припиняться й дадуть відпочинок на цілі тижні або навіть місяці, онкілони заспокояться, і можна буде мирно доживати свій час і піти, коли це буде зручно.

— Аннуїр, — сказав Ордин. — Завтра рано-вранці ми підемо до долини Тисячі Димів, і ти підеш із нами. Але іншим нічого не кажи.

— Нащо ви знову йдете в це погане місце?

— Треба подивитись, що там коїться, чи скоро скінчаться нещастя онкілонів.

— Як ви дізнаєтесь про це? Шаман не знає, а ви знаєте!

— Підеш із нами — і ти дізнаєшся, ми тобі розтлумачимо. Підемо через стоянку твого роду. Ти знаєш найкоротший шлях?

— Як не знати — скільки разів ходила.

— І в туман дорогу знайдеш?

— Постараюся. Для тебе все зроблю!

— Ну, тоді лягай спати, вставати треба рано.

Тільки-но вони лягли, як з’явилися інші чотири жінки.

Побачивши порожню землянку, вони спочатку злякалися, подумали, що білі люди потайки втекли, але одразу ж помітили сплячих і, погрівшись трохи біля вогню, розійшлися по своїх місцях, звідки скоро почувся тихий гомін. Мандрівники вранці дізналися, що шаман, отямившись, сказав, що білі люди не повинні йти, а то буде гірше. Тому жінки й повернулися до них.