Розділ «Становище ускладнюється»

— Ну, провідника, шпигуна онкілонів — як хочете! На тих стійбищах ще не знають, що в нас стосунки з Амнундаком зіпсувалися. Крім того, вона добре знає дорогу до останнього стійбища, звідки вона родом, і справді буде провідником, збереже нам час.

— Ви знову маєте рацію! Отже, вирішено: завтра на світанку в путь! І накажіть Аннуїр потихеньку приготувати нам провізії на дорогу.

— А Горохову жодного слова! Приготуймо зараз наші торбини й рушниці, поки нікого немає.

Ледве мандрівники встигли зробити це, як до землянки вбігла Аннуїр, яка аж засапалася.

— Микита багато говорив Амнундаку й воїнам, — сказала вона квапливо, — казав, що земля не буде більше трястися й тріскатися і що священне озеро повернеться назад і що все буде знову добре. Онкілони сердяться, нащо білі люди роблять це. «Ми їм усе дали: й оселі, і їжу, і молодих жінок, а вони не хочуть зробити нам добро». А жінки кричать: «Заберіть у них громи й блискавки, і нехай вони йдуть туди, звідки прийшли. Без них ми жили спокійно». І Микита знов почав говорити, а вони правлять своє. Амнундак вирішив — от прийде шаман, помолиться; як скаже — так і зробимо.

— Микита необережно пообіцяв їм те, чого може й не статися, — сказав Горюнов.

— І врешті справу вирішить шаман незалежно від обіцянок Микити, — додав Костяков.

— Я гадаю, що шаман теж прислухається до «голосу народу», — зауважив Ордин. — Це хитрий старий. Згадайте, коли він чаклував у день нашого приходу, він заявив від імені духів, що лиха, можливо, не станеться, поки білі люди лишатимуться в онкілонів. Він лишив собі лазівку й мав рацію.

Увійшов Горохов і сказав:

— Я їх трохи заспокоїв, а спочатку вони дуже сердилися, а гірше за всіх баби: «Женіть їх, тобто нас, у шию! — кричать. — Ми їм і житло, і їжу, і посуд усякий дали, і кращих дівчат своїх не пожаліли, а вони от що нам роблять!» І голосять, і голосять!.. Насилу Амнундак їх шаманом заспокоїв: прийде, мовляв, і розсудить, як бути з ними. Зараз прийшов шаман, і мені веліли піти.

— А ми сподівалися, що будемо присутніми під час моління, — сказав Горюнов.

— Ніяк не можна, — відповів Горохов. — Шаман, як підійшов, побачив мене й сказав Амнундаку, щоб білих людей на молінні не було.

— Значить, буде суд за відсутності підсудних! — посміхнувся Костяков. — А жінки можуть піти?

— Вони вже всі там. Від них і дізнаємось перш за все, що скаже шаман.

Горохов, очевидно, не побачив Аннуїр, коли ввійшов у землянку, а вона за його спиною тихенько шмигнула за двері, коли почула, що прийшов шаман, а йому наказали піти.

— А чи знаєте, яка холоднеча надворі? — додав Горохов, сідаючи до вогню й простягаючи до нього руки. — Я зовсім задубів, поки там розмовляв. Густий туман і холодний, наче в нас у Козачому.

Ордин багатозначно переглянувся з Горюновим і обидва вийшли надвір.

На них війнуло таким холодом, якого вони давно не відчували, — температура, напевно, була ледь вищою від нуля. І темрява була така, що за два кроки не можна було побачити одне одного. Світло від багаття, яке виднілося із димового отвору землянки, ледь освітлювало густий туман, що висів у повітрі.

З оселі вождя вже долітав гуркіт бубна й глухий голос шамана.

Собаки, зачувши господарів, підбігли й почали скавчати й проситися до землянки.