Розділ «Полювання на мисливців»

Розмову було перервано протяжним виттям, яке долинало з лісу; собаки відповіли на нього лютим гавканням.

— Вовки близько — зачули падаль, — сказав Горохов.

— От і нагода спіймати вовчицю або навіть дві, — запропонував Горюнов.

Онкілони заявили, що це легко, що вони зимовими ночами полюють на вовків, які тривожать оленячі стада, облавою з вогнем. Для спіймання вовчиці в них виявилася сітка, сплетена з тонких ремінців і яку використовували для ловлі ленних гусей. Почали готуватися до облави. Із купи палива, заготовленого на ніч, вибрали смолисті стовбури сухих молодих модрин, розламали їх на шматки з півметра завдовжки й прив’язали до списів; такі факели наготували для всіх учасників і поклали на багаття. За цей час вовки зібралися коло залишків бика, звідки лунало гарчання, скавчання, хрускіт кісток, — зграя хижаків бенкетувала, користуючись пітьмою.

Коли смолоскипи розгорілися, онкілони й мандрівники з факелами в одній руці, списом або рушницею в другій швидко оточили місце бенкету й потім, нахиливши смолоскипи вперед, майже до землі, і помахуючи ними праворуч і ліворуч, почали сходитися до центра, де були вовки, оточені вогненним колом, яке рухалося. Скоро крізь туман можна було розгледіти купу сірих хижаків, які скупчилися біля трупа, підібгавши хвости, вищиривши зуби, вони стояли, розгубившись, не бачачи лазівки для втечі в страшному колі, яке коливалося та все наближалося. Звірі завили, почали метатися, стрибати одне на одного й, нарешті, оскаженівши, кинулися по два й по три в різні боки.

Але втекти вдалося небагатьом: воїни, спритно підколюючи їх списами або вдаривши факелом по морді, відганяли їх назад. Воїн, у якого була сітка, накрив нею вовчицю, яка намагалася прорватися, — вона одразу заплуталася й звалилася. Вовки, які залишилися живі, повернулися до трупа й, тремтячи, притиснулися одне до одного, клацаючи зубами, вже не намагалися бігти; кілька пострілів покінчили з ними. Піднявши факели, онкілони тепер добивали вовків, які лежали в різних місцях; серед поранених знайшли ще вовчицю, накрили їй голову одягом і, зв’язавши всі чотири ноги разом, віднесли, підвісивши на спис.

Підібравши всіх вовків, яких виявилося одинадцять, повернулися до багаття й зайнялися зніманням шкур.

Для кожної з спійманих вовчиць забили в землю три кілки, до двох притягли ременями передні й задні ноги, до третього шию, тож тварина не могла дістати зубами жодного ременя. Після цього оригінального полювання лягли спати навколо багаття, залишивши, зазвичай, вартових, які мали наглядати за вовчицями й оберігати їх від Крота й Білухи; вони довго не могли заспокоїтися, висловлюючи бажання розправитися зі своїми безпорадними ворогами.