Розділ «Полювання на мисливців»

У запалі погоні вампу або не чули пострілу, або не зрозуміли, в чому річ. Видаючи рев торжества, вони підбігли до тварини й почали виконувати навколо нього свій танець перемоги.

— Доведеться полякати їх, — сказав Ордин. — Інакше нам м’яса не бачити.

— Та й взагалі треба очистити собі дорогу далі на північ і змусити їх утікати до печер.

Горохов підняв берданку й вистрілив. Вампу спочатку скам’яніли на місці, але потім, закричавши від жаху, помчали назад галявиною; підвівся й пом’ятий биком і, кульгаючи, поплентався слідом за ними. Онкілони негайно ж вискочили на галявину й видали свій військовий клич, щоб постріл в уяві вампу поєднався з цим криком в одну подію.

— Ночуватимемо тут! — заявив Горюнов. — Вечеря готова, вампу не насміляться повернутися.

Поки онкілони білували бика, мандрівники розшукали серед галявини озерце, скоріше ставок, який не мав стоку, із ледь теплуватою водою; його береги стрімко йшли вглиб, і воно здавалося дуже глибоким. Біля нього розташувалися на ночівлю, принесли до нього шматки м’яса, залишивши зайве на поживу орлам і вовкам. Запалало багаття й усі зайнялися приготуванням вечері. Ордин пішов із казанком до озера, щоб зачерпнути води, йому довелося лягти на землю — такий низький був рівень озерця.

І ось, опускаючи руку з казанком, він помітив, що вода неначе піднімається назустріч; він почав повільно піднімати казанок — вода йшла слідом за ним, ніби притягувана магнітом.

Вище й вище піднімалася вода й нарешті зрівнялася з поверхнею берега.

— Вода виступає з озера! — вигукнув Ордин, схопившись на ноги.

На цей вигук усі збіглися до берега й з подивом дивилися на переповнене до країв озерце.

— Треба збирати речі та йти дали, — заявив Костяков.

Онкілони почали перешіптуватися і з забобонним жахом дивилися на воду, чекаючи, що з неї з’явиться голова якогось чудовиська. На обличчі Аннуїр відбивалися поперемінно страх і сміх, тому що, поглядаючи на Ордина, вона помітила, що він посміхається. Вона вже засвоїла думку, що білі люди все знають, усе можуть і нічого не бояться.

Але перш ніж онкілони вирішили тікати, вода в озерці стала повільно знижуватися й за кілька хвилин зайняла свій попередній рівень. Горохов зітхнув із полегшенням:

— Пішов, пішов назад углиб, злякався, видно! — вимовив він. Ордин, Горюнов і Костяков засміялися — вони здогадалися, що це був новий вид озер із підземним живленням; на дні його, очевидно, було жерло, яке йшло далеко вглиб і було заповнене водою; час від часу пара й гази підіймали воду вгору, а потім знаходили собі вихід якоюсь бічною тріщиною, не вириваючись із води, як в інших озерах; ось чому вода понижувалась. Залишалося простежити періодичність цього явища, щоб переконатись у правильності пояснення. Ордин вийняв годинник.

— Тепер я розумію, як тварини користуються цим озером для водопою, — сказав Горюнов. — Вони вичікують, поки вода підніметься до країв.

— Так, а я дивувався, побачивши стрімчасті береги й відсутність спусків до води, витоптаних тваринами, — підтвердив Ордин.

— А інший звір, мабуть, не встигне напитися, гледь — вода в нього з-під носа пішла! І дочікуйся, коли вона підніметься,

Чекати дійсно довелося довго: встигли зварити й підсмажити вечерю та з’їсти її, коли вода знову поступово стала піднімалися; проміжок дорівнював майже годині.

Як тільки сонце встигло сховатися за завісу пари північної частини улоговини, звідти насунувся густий туман, й одразу стало майже темно. Але на ніч дрова запасли, і коло багаття було видно й тепло. Розмовляли про озера цієї дивної землі з їх періодичними виверженнями, які онкілони пояснювали грою водяних духів. Вони повідомили, що на півночі є долина Тисячі Димів, де із землі повсюди йде дим і де земля така гаряча, що пече ноги крізь взуття. Вони самі не були там, але чули про це від старих, які молодими брали участь у великому набігу на вампу, здійсненому дідом Амнундака.

У цій долині вампу раніше зимували.