Розділ «Дивні тварини»

Як і раніше чергувалися лугові галявини й смуги лісу, які дедалі густішали; на двох галявинах побачили биків, які паслися, і з цікавістю почали спостерігати за ними. Але тварини з наближенням людей кинулися навтьоки. Це доводило, що в улоговині живуть люди, які полюють на биків, але не мають вогнепальної зброї, тому що постріли тварин не лякали. На одній із галявин, кілометрів за вісім від окраїни улоговини, крім чорних биків, помітили якихось бурих тварин, таких самих на зріст. Коли одне з них підвело голову, Горохов вигукнув:

— Дивіться, Матвію Івановичу, це, мабуть, кінь!

— Схоже на те. Невже свійський?

— Навряд чи: всі вони однієї масті, бурі з чорною смугою вздовж хребта, з рідкою шерстю на хвості і гриві, та й вуха в них довгі, — заявив Ордин, що роздивлявся тварин у бінокль.

— Тоді вони схожі на дикого коня, якого Пржевальський відкрив у глибині Центральної Азії, — сказав Горюнов.

— Але тут, серед полярних льодів? Ще одна загадка цієї дивної землі! — вигукнув Костяков.

— Спробуймо підійти до них ближче.

Огинаючи галявину узліссям, мисливці трохи наблизилися до коней. Вони паслися окремо від биків. Один із коней, певно, старий жеребець, вожак табуна, постійно підводив голову, оглядав галявину та, роздуваючи ніздрі, нюхав повітря. Раптом, помітивши людей, він тривожно заіржав, що частково нагадувало крик осла, і весь табун, голів двадцять дорослих і десяток лошат, помчали геть, піднявши голови й вигнувши хвости.

— Ех, упустили здобич! — зітхнув Горохов. — Лошатко б зварити, смачні вони.

— Нащо? М’ясо в нас на сьогодні є, а брати зайвий вантаж нам ні до чого. Та й шкода убивати даремно.

— А для колекції? — зауважив Ордин. — Хіба це не рідкість — дикий кінь і, мабуть, особливої породи?

— Просто здичавілі коні, — припустив Костяков.

— Не може бути! Усі коні в нас білі, рідко коли сірі або в яблуках, — заявив Горохов.

— І статура зовсім інша, — додав Горюнов. — Очевидно, завдяки якимось не з’ясованим іще умовам на Землі Санникова збереглися тварини попереднього геологічного періоду, які вимерли в інших країнах.

— Наприклад, в Австралії збереглися дикий собака, кенгуру та інші дивні сумчасті тварини, примітивні ссавці, безкрилі птахи й тому подібні живі скам’янілості, як їх називають, — пояснив Ордин.

— Ви, мабуть, хочете сказати, що тут мешкає мамонт, довгошерстий носоріг, печерний ведмідь та інші сучасники первісної людини! — засміявся Костяков.

— Цілком можливо, якщо тільки людина не знищила їх, — відповів Горюнов.

— І цікавість до Землі Санникова, викликана її положенням і обрисами, ще збільшується її живими скам’янілостями, — додав Ордин.

— Підійдемо до озерця, яке я бачу он там, серед галявини, — запропонував Костяков. — Чи не побачимо ми у воді бегемота?

— Бегемот — не жива скам’янілість, — виправив Горюнов, — а водиться у великій кількості в річках Африки, і тут ми його не знайдемо.