Розділ «Під плотом»

Та позаяк поліційні криміналісти до церкви в парафії Святої Барбари не ходили, а в слівці «фенікс» почули швидше образу королівської величности, ніж виправдання Бранки, його діяльність у добровільній пожежній дружині обернулася тією обставиною, що збільшує провину.

Зібрали свідчення з різноманітних тартаків, відомості з рідних общин: Бранка з'явився на світ у Тухелі, Коляйчек народився в Торні. Незначні розбіжності в свідченнях старіших плотарів і далеких родичів. Але ж глек доти воду носить, доки йому вухо урветься. Коли розслідування вже набуло такого розмаху, велика вервечка плотів дісталася до німецьких земель, і від Торна її взяли під таємний нагляд, а там, де плоти причалювали, за ними просто пильно стежили.

«Хвостів» за собою мій дід помітив аж після Діршау. Він їх очікував. Але інертність, що ним тоді опанувала й межувала з меланхолією, певно, не дала йому десь біля Лецкау чи Кеземарка зважитися на втечу, яка в такій знайомій місцевості та ще з допомогою кількох плотарів, прихильних до нього, ще могла увінчатися успіхом. Після Айнлаґе, коли плоти повільно, раз у раз підштовхуючи один одного, ввійшли в Мертву Віслу, поряд з плотами підкреслено непомітно поплив рибальський катер з аж надто численною командою на борту. Відразу за Пленендорфом з прибережного очерету вискочили обидва моторні баркаси портової поліції й заходилися вздовж і впоперек борознити та збурювати води Мертвої Вісли, які своїм чимдалі гнилішим запахом нагадували про наближення порту. А за мостом після Гойбуде вже починався заіюроджувальний ланцюг «синіх». Лісосклади навпроти Клавітерської верфі, невеличкі човнові верфі, лісопорт, що розширювався в бік Мотлау, причали всіляких тартаків, власний причал фірми з родичами, які прийшли зустрічати плотарів, — і повсюди «сині», тільки на другому боці, біля Шіхау, їх нема, там скрізь прапорці, там діється щось інше — либонь, щось має зійти зі стапелів, там сила-силенна людей, того ж і чайки такі збуджені, там відбувається свято. Чи не на честь мого діда?

Аж коли дід побачив, що в лісопорту повно синіх мундирів, коли баркаси щораз лиховісніше почали лягати їхнім курсом, а хвилі від них уже накочувалися на плоти, аж коли він збагнув, що весь цей недешевий захід влаштовано задля нього, аж тоді в ньому прокинулася колишня коляйчеківська душа палія, він вигнав із себе м'якого Бранку, вислизнув зі шкури члена добровільної пожежної дружини Бранки, на повен голос і вже не затинаючись відхрестився від заїкуватого Бранки й кинувся тікати — тікати плотами, отими широкими хисткими площинами, тікати босоніж отим неструганим паркетом, перестрибуючи з колоди на колоду, в бік Шіхау, де на вітрі весело майорять прапорці, тікати вперед усіляким лісоматеріалом, туди, де щось стоїть на стапелях, — сплавникові боятися води нема чого, — де виголошують гарні промови, де ніхто не гукне Бранку, а Коляйчека й поготів, де саме лунає: «Я нарікаю тебе ім’ям «Корабель Його Величности «Колумб», Америка, водотоннажність понад сорок тисяч тонн, тридцять тисяч кінських сил, корабель Його Величности, курильний салон для пасажирів першого класу, на лівому борту — кухня для пасажирів другого класу, мармурова гімнастична зала, книгозбірня, Америка, корабель Його Величности, коридор гребного валу, прогулянкова палуба, «Хвала тобі у вінку переможця!», гюйс-прапор порту приписки, за штурвалом стоїть принц Гайнріх, а мій дід Коляйчек босоніж, ледве торкаючись ногами кругляків, — назустріч духовій музиці, «народ, у якого такі державці...», з плота на пліт, народ вітає його радісними вигуками, «Хвала тобі у вінку переможця!..», і всі гудки на верфі, й гудки суден, що саме стоять у порту, й буксирів та прогулянкових пароплавів, «Колумб», Америка, свобода, а за ним — два баркаси, очманілі від радощів, з плота на пліт, плоти Його Величности, баркаси перетинають йому шлях і все псують, тож доводиться спинитись, а він так добре був розігнався, а тепер стоїть сам-самісінький на плоту й уже бачить Америку, і ось баркаси підходять з обох боків, що ж, доведеться відштовхнутись — і дід уже у воді, пливе до плота, що входить у Мотлау. А тепер мусиш пірнати під воду — через баркаси, й сидіти під водою — через баркаси, а пліт насувається на нього, й цим плотам нема кінця-краю, бо кожен пліт породжує новий пліт: пліт від плоту твого, й на віки вічні — пліт.

На баркасах повимикали двигуни, і пари очей заходилися безжально шастати по водяній поверхні. Та Коляйчек розпрощався з усім остаточно, він уник духової музики, гудків, суднових дзвонів і корабля Його Величности, уник промови принца Гайнріха з нагоди освячення й шалених чайок Його Величности, вигуків «Хвала тобі у вінку переможця!» й рідкого мила Його Величности, по якому сходив зі стапелів корабель Його Величности, уник Америки й «Колумба», усіх додаткових поліційних розслідувань — уник під безкінечним плотом.

Дідового трупа так ніколи й не знайшли. Але я, той, хто твердо вірить, що дід знайшов свою смерть під плотом, хоч-не-хоч мушу, щоб не втратити довіри до себе, подати тут усі версії його дивовижного порятунку.

Ходили чутки, нібито під плотом він знайшов щілину між колодами, знизу досить широку для того, щоб тримати над водою носа й рота і дихати. Догори та щілина, мовляв, звужувалася так, що поліцейські, які до самої ночі обшукували плоти й навіть очеретяні курені на них, її не помітили. Згодом, під покриттям ночі, — принаймні так розповідали, — дід виплив за течією з-під плоту, йому, хоч і знесиленому, таки пощастило дістатися до другого берега Мотлау й Шіхауської верфі, там він сховався у звалищі металобрухту, а згодом, мабуть, з допомогою грецьких матросів, потрапив на один із тих зашмарованих танкерів, які, кажуть, давали притулок уже не одному втікачеві.

А дехто стверджував: просто Коляйчек умів добре плавати, а легені мав іще кращі, тож він не тільки підпірнув під пліт, а й переплив під водою решту Мотлау, досить широку частину річки, щасливо дістався берега на Шіхауській верфі, там, не привертаючи до себе уваги, замішався поміж корабелів, а далі й поміж захоплений натовп і разом із ним співав «Хвала тобі у вінку переможця!..», послухав іще, не поскупившись на оплески, промову принца Гайнріха з нагоди освячення корабля Його Величности «Колумб», а після його вдалого спуску на воду зник у ще мокрому одязі вкупі з натовпом із набережної і вже наступного дня — тут ця друга версія порятунку перехрещується з першою — став «зайцем» на одному славно-горезвісному грецькому танкері.

Щоб картина була повніша, тут треба згадати й про третій, безглуздий сюжет, за яким мого діда винесло, мов поліняку, у відкрите море; там його нібито відразу підібрали рибалки з Бонзака й за межами тримильної зони передали на один шведський морський катер. Версія зі шведським катером давала йому змогу якимсь чудом, хоч і не відразу, оклигати, дістатися до Мальмьо... Ну, і так далі, і таке інше.

Усе це — нісенітниці й рибальські вигадки. Тож я й шеляга не дам за баєчки тих очевидців із багатьох портових міст, які невдовзі після Першої світової війни нібито бачили діда в Сполучених Штатах, у Буффало, і жодному з яких не можна йняти віри. Дід, мовляв, називає себе Джо Колчік і торгує деревом з Канадою. Чи акціями сірникових фірм. Чи засновує компанії, що страхують від пожежі. Буцімто він дуже багатий і самотній: сидить собі в хмарочосі за масивним письмовим столом, усі пальці внизані перснями з блискотливими каменями, і муштрує власних тілоохоронців, які ходять у пожежній формі, вміють співати по-польському й називаються гвардією фенікса.