Розділ «Трясуни»

Смажений Осетер, мабуть, здогадувався, що замисливсь я не просто так. Він мене не квапив, і я був йому за це вдячний. Кінець серпня. Місячна, майже безхмарна ніч. Повітряна тривога. Два-три прожектори на березі. Мабуть, літак-розвідник. Саме в ті дні довелося залишати Париж. Напроти мене — головна будівля шоколадної фабрики «Балтик», десятки вікон. Після тривалого маршу група військ «Центр» зупинилася на Віслі. «Балтик» на роздрібну торгівлю вже не працювала, а виробляла шоколад лише для авіації. Тож Оскар мусив змиритись і з тим, що тепер під Ейфелевою вежею вигулюють свої американські мундири солдати генерала Патена. Усвідомлення цього завдало мені болю, і Оскар підніс одну барабанну паличку. Стільки годин укупі з Розвітою! І Смажений Осетер завважив мій рух, його погляд простежив за паличкою, потім ковзнув у бік фабрики. Поки в Тихому океані серед білого дня очищали від японців невеличкий острівець, тут у всіх фабричних вікнах водночас відбивався місяць. І Оскар промовив до всіх, хто бажав його слухати:

— Зараз Ісус розітне голосом скло.

Не встиг я впоратися з першими трьома шибками, як десь високо над головою в мене загула муха. Коли місячне сяйво погасло у ще двох шибках, я подумав: «Либонь, та муха здихає, коли так розгулася». Потім я пофарбував своїм голосом у чорне решту вікон на горішньому поверсі фабричної будівлі, переконався, що більшість прожекторів страждають недокрів'ям, а тоді постирав і з вікон середнього та нижнього поверхів відблиски вогнів, що спалахували, схоже, на батареї поблизу Нарвікського складу. Спершу стрілянину зчинили берегові батареї, потім я покінчив із середнім поверхом. Відразу по цьому наказ відкрити вогонь дістали батареї в Старій Шотландії, Пелонкені й Шелмюлі. На нижньому поверсі було троє вікон, і нічні штурмовики, злетівши з аеродрому, шугнули просто над фабрикою. Не встиг я попорати нижній поверх, як зенітки змовкли, полишивши нічним винищувачам збивати чотиримоторного бомбардувальника далекої дії, що його над Олівою вже взяли в кільце одночасно три прожектори.

Позаяк мій номер збігся в часі з ефектними зусиллями протиповітряної оборони, то спершу Оскар потерпав, що хлопці не знатимуть, куди дивитись, а то й узагалі замість фабрики стежитимуть за нічним небом.

Тим дужче я здивувався, коли після того, як справу було зроблено, вся ватага так і лишилася стояти перед фабрикою, що тепер зосталася без шибок. Навіть коли неподалік, на Гоенфрідберґервеґ, почулися вигуки «браво!» й пролунали оплески, як у театрі, — бомбардувальника все ж таки пощастило підбити, і він, загорівшись (неабияке видовище!) радше впав, ніж приземлився в Єшкентальському лісі, — тільки дехто з ватаги, зокрема й Путя, пішов від фабрики, що зяяла сліпими вікнами. Проте ні Смаженого Осетра, ні Вутлекрада — а цікавили мене, власне, саме вони — збитий літак не обходив.

Опісля на небі лишилися, як і доти, тільки місяць та сякі-такі зорі. Нічні винищувачі посідали. Десь далеко завила пожежна сирена. І тоді Смажений Осетер обернувся до мене, показав свій завжди зневажливо скривлений рот, знову зробив той самий боксерський рух, внаслідок якого з-під задовгого рукава виглянув годинник, скинув його, подав мені — мовчки, проте важко сопучи, — хотів був щось сказати, але спершу мусив перечекати, поки стихнуть, сповістивши про відбій, сирени, й нарешті під оплески своєї команди заявив:

— Гаразд, Ісусе. Якщо хочеш, ми тебе приймемо, будеш із нами. Ми — трясуни, якщо це тобі щось каже.

Оскар зважив у долоні наручного годинника й передарував цю досить вишукану річ зі світним циферблатом, що показував нуль годин і двадцять три хвилини, хлопчині, якого називали Вутлекрадом. Той запитливо звів очі на свого шефа. Смажений Осетер кивнув головою на знак згоди. І тоді Оскар, поправивши барабана на зворотний шлях, сказав:

— Ісус поведе вас. Ідіть за мною!