Розділ «Звуження від узголів'я до ніг»

За спиною в себе ми почули гомін: то від могили поверталися ті, що поприходили на похорон. Маркус вивільнив свою долоню з рукавички Лео, встиг іще тицьнути йому чайові, кинув на мене свій, Маркусів, погляд і заквапився, мов зацькований, до таксі, що чекало на нього перед брентауською поштою.

Я ще дивився вслід хмарці куряви, за якою сховався, від'їжджаючи, Маркус, коли матінка Тручинська вже знов схопила мене за руку. Вони надходили гуртами й гурточками. Пришелепко Лео висловлював усім своє співчуття, звернув увагу жалобного товариства на те, який гарний видався день, у кожного цікавився, чи бачив він або вона Господа, й у відповідь, як завжди, одержував більші чи менші чайові або й узагалі нічого не одержував. Мацерат з Яном Бронським заплатили носіям, гробокопам, служці і його велебності Вінке, який, збентежено зітхнувши, дав Пришелепкові Лео поцілувати свою руку, а тоді почав тою цілованою рукою посилати благословення жалобному товариству, що вже розходилось.

А ми — моя бабця, її брат Вінцент, Бронські з дітьми, Ґреф без дружини, а також Гретхен Шефлєр — посідали на дві підводи, застелені простою рядниною. Нас повезли до Бісау-Аббау на поминки — повз шинок «Золотий кухоль», лісом, а тоді через польський кордон, що був зовсім близько.

Садиба Вінцента Бронського стояла в ярку. Перед дворищем росли тополі — щоб у будівлі не вдарила блискавка. Браму до клуні скинули із завіс, поклали на дерев'яні козли й застелили скатерками. Із сусідніх дворів надійшли ще люди. Їли довгенько. Той наш стіл стояв на вході до клуні. Ґретхен Шефлєр тримала мене на колінах. Їжа була спершу жирна, потім солодка, тоді знов жирна, самогонка з картоплі, пиво, гуска й порося, пиріжки з ковбасою, гарбуз маринований з оцтом і цукром, пудинг із фруктами й сметаною, надвечір у відчинену клуню почав завівати вітерець, шаруділи миші, а також діти Бронських, що вкупі з сусідською малишнею зайняли двір.

Засвітили гасові лампи, на столі з'явилися карти. Самогонку не прибирали. Стояв і яєчний лікер, саморобний. Від нього всі розвеселилися. А Ґреф, який не пив, почав співати. Завели пісню й кашуби, а Мацерат почав роздавати карти. Другим був Ян, третім — десятник із цегельні. Аж тепер я завважив, що нема моєї бідолашної матусі. Грали до пізньої ночи, проте жодному з чоловіків так і не пощастило виграти з чирвою без позички. А коли Ян Бронський ні з сього ні з того програв чирву без чотирьох валетів, я почув, як він стиха мовив до Мацерата:

— Аґнес цю партію запевне виграла б.

Я сповз із колін Гретхен і знайшов у дворі бабцю та її брата Вінцента. Обоє сиділи на дишлі від воза. Вінцент півголосом щось промовляв по-польському до зірок. Плакати бабці вже не сила було, але під свої спідниці вона мене пустила.

А хто візьме мене під спідниці тепер? Хто сховає мене від світла дня і світла від лампи? Хто подарує мені запах того розтопленого, ледь пригірклого жовтуватого масла, яке бабця збирала, зберігала, носила під спідницями, яким принагідно частувати мене, щоб той харч пішов мені на пожиток, щоб припав мені до смаку?

Я заснув під чотирма спідницями, зовсім неподалік від витоків моєї бідолашної матусі, і мені було там так само тихо, хоч і не так бездиханно, як і їй у дерев'яній труні, що звужувалася до ніг.