Розділ «39»

«Що?»

«Я сказав, ‘Пішов ти!’»

Я виставив середній палець.

Він все ще їхав біля мене.

«Ти виб’єш із цього малого лайно, Ніку?» почув я голос дівулі.

Він продовжував їхати.

«Послухай, хлопче,» сказав він, «Я не дочув, що ти там сказав. Можеш повторити?»

«Ага, повтори,» озвалася красуня з білявим волоссям, що розвівалося по вітру.

Мене це зачепило. Вона зачепила мене.

Я поглянув на нього. «Що ж, хочеш проблем? Зупиняйся. Я твоя проблема.»

Він обійшов мене десь на півкварталу, зупинився й відчинив дверцята. Я об’їхав його по зустрічній, прямо перед Шеві, що посигналила мені. Повертаючи у провулок, я чув як той здоровань реготав.

Як тільки все скінчилось, я повернувся на бульвар Вашингтона, проїхав ще кілька кварталів, зліз із велосипеда і став чекати Джима на автобусній зупинці. Я бачив як він під’їжджав.Коли він наблизився, я прикинувся, ніби сплю.

«Та ну, Хенку! Годі прикидатись!»

«А, привіт, Джиме. Ти вже тут?»

Я умовив Джима зайняти місце, де було б якомога менше людей. Я почувався впевнено до того часу, поки не знімав сорочку. Я ненавидів інших пляжників та їхні ідеальні тіла. Я ненавидів тих триклятих людей, що засмагали, плавали, їли, спали, розмовляли чи грали в м’яча. Я ненавидів їхні спини, обличчя, лікті, волосся, очі, пупи і купальні костюми.

Я розтягнувся на піску, думаючи, що все ж, варто було б вдарити того товстого сучого сина. Що він, в дідька, знав?

Джим ліг біля мене.

«Якого біса,» сказав він, «гайда плавати.»

«Почекай,» сказав я.

У воді було повно людей. Що було особливого в пляжі? Чому люди його так любили? Невже їм не було більш чим зайнятись? Якими ж убогими імбецилами вони були.