Розділ «14»

— Чом би й ні? — відказала Сьюзен. Звісно, у сім’ї немає нікого, хто народився б наприкінці травня, та чи варто на це зважати, коли пані Блайт хоче відсвяткувати день народження?

— День народження тітоньки Мері-Марії, — вела далі Енн, сповнена рішучості не відступати перед лицем небезпеки. — Гілберт каже, що наступного тижня їй виповниться п’ятдесят п’ять років, і я подумала, що…

— Пані Блайт, дорогенька, невже ви справді хочете відсвяткувати день народження цієї…

— Полічіть до ста, прошу вас… мила Сьюзен, полічіть до ста! Вона так зрадіє. Подумайте, яке сумне в неї життя!

— Вона сама в цьому винна.

— Можливо. Але Сьюзен, я хочу зробити це для неї.

— Пані Блайт, дорогенька, — погрозливо мовила Сьюзен, — ви завжди були такі ласкаві, що давали мені відпустку щоразу, коли я потребувала. Отож, я відчуваю, що мушу перепочити наступного тижня. Я попрошу свою небогу Гледіс приїхати й допомогти вам. І годі, про мене, Мері-Марія Блайт може собі святкувати хоч дюжину днів народження.

— Якщо ви, Сьюзен, так не хочете брати участь у цьому задумі, я, звісно, відмовлюся від нього, — поволі проказала Енн.

— Пані Блайт, дорогенька, ця жінка сіла вам на карк і хоче лишитися тут назавжди. Вона геть вимучила вас, тримає пана лікаря під закаблуком і зводить нінащо життя дітей. Про себе я не кажу, бо, зрештою, хто я така? Вона сварила, бурчала, шпигала й ображалася, а ви тепер хочете святкувати її день народження? Що ж, коли так… ми закасаємо рукави й зробимо все якнайкраще!

— Сьюзен, ви диво!

Почалося обговорення деталей плану. Сьюзен, погодившись відсвяткувати день народження, воліла, задля честі Інглсайду, підготувати все бездоганно, щоб навіть Мері-Марія Блайт не мала дошкульних зауважень.

— Напевне, Сьюзен, ми влаштуємо ранкове прийняття. Тоді гості підуть удень, і ми з лікарем встигнемо ще на концерт у Лобриджі. Ми збережемо все в таємниці, щоб то була для неї несподіванка. Вона нічого не знатиме аж до останньої миті. Я запрошу всіх тих, із ким вона приятелює тут, у Глені.

— І хто ж то міг би бути, пані Блайт, дорогенька?

— Ну… тих, кого вона принаймні зносить. А ще її кузину з Лобриджа, Аделлу Кері, і декого із Шарлоттауна. У нас буде великий фруктовий торт із п’ятдесятьма п’ятьма свічками…

— …який, звісно, пектиму я.

— Але ж ви знаєте, Сьюзен, що ваші фруктові торти найкращі на всьому острові.

— Я знаю, що у ваших руках, пані Блайт, дорогенька, я тану, як віск.

Минув тиждень, сповнений загадкових клопотів. Весь Інглсайд був перейнятий таємницею. Кожен дав урочисту обіцянку ні словом не прохопитися тітоньці Мері-Марії про свято. Проте Енн і Сьюзен забули, що у світі існують чутки. Увечері напередодні прийняття тітонька Мері-Марія повернулася додому після візиту в Глені й застала їх, утомлених, на сутінковій терасі, де вони сиділи без світла.

— Усе в темряві, Енні? Дивно, як то люди люблять сидіти потемки. Мене темрява завжди гнітить.

— Це не темрява, це сутінки. Світло й темрява поєдналися в любовному союзі, і прекрасний плід його, — мовила Енн радше сама собі, аніж комусь іншому.