Розділ «14»

— Надіюся, хоч ти сама розумієш, що кажеш, Енні. То що, у вас завтра гості?

Енн випросталася в кріслі. Сьюзен, котра вже сиділа дуже прямо, не могла випростатися сильніше.

— Але… але… тітонько…

— Завжди я мушу про все дізнаватися від чужих, — мовила тітонька Мері-Марія радше скрушно, аніж сердито.

— Ми… ми хотіли, щоб то була несподіванка…

— Не розумію, Енні, для чого вам кликати гостей о цій порі року, коли погода така непевна.

Енн зітхнула з полегкістю. Вочевидь, тітонька Мері-Марія знала хіба те, що прийдуть гості, але не те, як це стосується її самої.

— Я… я хотіла зібрати гостей, доки відцвітуть весняні квіти, тітонько.

— Я вберу свою гранатову тафтяну сукню. Певно, Енні, якби я не почула цієї звістки в селі, твої милі друзі заскочили б мене в бавовняному халаті.

— О ні, тітонько. Звісно, ми попередили б вас завчасу.

— Ну, якщо моя порада щось важить для тебе, Енні, — а часом я певна, що не важить, — то ліпше тобі надалі не бути аж такою потайною. До речі, коли ти не знаєш, — подейкують, ніби то Джеймс жбурнув камінь у вікно методистської церкви.

— То не він, — спокійно відповіла Енн. — Він сказав, що не робив цього.

— Чи певна ти, Енні, що він не бреше?

— Так, — цілком незворушно мовила «Енні». — Джем ані разу в житті не сказав мені неправди.

— Ну, я подумала, тобі слід знати, що кажуть люди.

І тітонька Мері-Марія випливла геть у своїй звичній штивній манері, навмисне зневажливо обминаючи Миршавка, який лежав на спині в надії, що хтось полоскоче йому черевце.

Енн і Сьюзен глибоко зітхнули.

— Сьюзен, я, мабуть, ляжу спати. Надіюся, завтра не буде дощу — мене тривожить ота темна хмара над гаванню.

— Буде сонячно, пані Блайт, дорогенька, — запевнила Сьюзен. — Так сказано в календарі.

У Сьюзен був календар із прогнозами погоди на рік, які збувалися достатньо часто, щоб забезпечити йому надійну репутацію.