Розділ «Джон»

— Зробите так, ваша милосте, і ми випростаємося за першої ж нагоди, — пообіцяла Вала. — Та не просто так, а з клинками у руках.

Вуста королеви міцно стиснулися, підборіддя ледь помітно затремтіло.

— Неймовірна зухвалість. Гадаю, її слід було чекати від дичацької жінки. Треба знайти вам чоловіка, щоб навчив чемного звичаю.

Королева обернулася, палаючи очима, до Джона.

— Я цього не схвалюю, князю-воєводо. І пан чоловік не схвалять. Я не можу перешкодити вам відчинити браму — ми обидва це знаємо — але обіцяю, ви за це відповісте, коли король повернеться з битви. Сподіваюся, ще не пізно змінити ваші наміри.

— Ваша милосте. — Джон знову став на коліно. Цього разу Вала до нього не приєдналася. — Прикро, що мої дії заслужили ваше несхвалення. Мені дуже шкода, але я вчинив так, як вважав за найліпше. Чи дозволите мені піти?

— Дозволю. Залиште нас негайно.

Ззовні башти, щонайдалі від королевиних людей, Вала нарешті дала волю своїй люті.

— Ви брехали про бороду! Та в неї більше волосся на підборідді, ніж у мене між ніг! А донька… її обличчя…

— То сіра лускачка.

— Ми звемо її сіра смерть!

— Для дітей вона не завжди смертельна.

— На північ від Стіни — завжди! Єдині ліки від неї — трунок з блекоти, але згодиться і подушка чи ніж. Якби це я народила ту нещасну дитину, то вже багато років тому зробила б їй дарунок милосердя.

Такою Валу Джон ще досі не бачив.

— Але принцеса Ширена — єдина дитина королеви.

— Ну то мені шкода їх обох. Ця дитина нечиста!

— Якщо Станіс переможе у своїй війні, Ширена стане спадкоємицею Залізного Престолу.

— В такому разі мені шкода і вашого Семицарства теж.

— Маестри кажуть, сіра лускачка не є…

— Маестри хай вірять у що хочуть. А ви спитайте лісову відьму, якщо бажаєте правди. Сіра смерть спить, але завжди прокидається. Ця дитина нечиста!