Розділ 8

— Ти в таку гімназію не ходив, це по тобі видно. Він паскуда. Вредна риба. Коли я була маленька, в тій місцині, де ми проживали, біг потічок. У ньому плавала зграйка великих, тлустих і самозадоволених риб. Ніяк не хотіли ловитися на наші гачки. Ми називали їх замореними принцами. Саме такий він і є. Заморений Принц. Здихля.

— Негарно так прозивати колегу. А навіщо Гольмстремові «права рука», як ти кажеш? Він що, не впорується сам з галереєю?

— З галереєю — так. Але має ще інші клопоти. Андерс багато подорожує. Особливо до Амстердама. Починав він у Стокгольмі з групою «Кобра». Це датсько-голландсько-бельгійські сюрреалісти, Асгер Йорн, Аппель і ще кілька. З тих часів у нього збереглися зв'язки. Коли Андерс кудись їде, командує Бергман. Я попередила Андерса: отому здихляті не довіряю. Та Бергман бабусю рідну продав би, якби дістав за це свої десять процентів... Пробач, мушу бігти. Дякую за перекуску. Телефонуй, якщо з'являться проблеми,— всміхнулася Маргрет. А вже від дверей гукнула: — Хай тобі щастить з поліцією! В дні відвідин заглядатиму.

Дві схожі на ворон дами за найближчим столиком здивовано витріщилися на мене.

«Ну й персональчик у Гольмстрема,— подумав я. — Так йому і треба». Я махнув рукою офіціантові й вийняв гаманець.

Машинально стромив до бічної кишені гаманця й рахунок. На столі лежав ще один аркушик. Маргрет забула цидулку похмурого листоноші. Замореного Принца. Який вислів! Дохлий Принц.

Я розгорнув згорнену цидулку, аркушик з блокнота. Багато там не було написано. Але цілком вистачало і тієї одної фрази: «Стули писок, ані слова про Лейфа Берґґрена». Не більше й не менше.