Розділ 8

— Проблеми, які ця жінка вирішує з чоловіками, не мають нічого спільного з образотворчим мистецтвом,— злобно сказала Маргрет. — Користь від того має лише вона.

— Ти про...

— Саме про те. Нікчема, погань. Хоч у яскравому папірчику, в целофанчику — все одно смердюча нікчема.

Я згадав обличчя у соборі й наче почув приглушені звуки органної музики. Наче побачив холодне бліде обличчя Інгрід і її великі очі й відчув неприязнь до Маргрет. Ревнощі ревнощами, але це вже занадто. Та з'ясувати стосунки означало позбутися джерела інформації, моєї дійної корови.

— Вона маклер з нерухомости?

— Так. Це Андерсова заслуга. Влаштував її, коли вони були заручені. Вона все гребе під себе. Не віддасть нічого, що трапило їй у пазури, дарма — чоловік це чи гроші.

— Ну, за це її нікчемою чи поганню не назвеш.

— Називай її, як хочеш, а нікчемою вона була, є і залишиться. Хай воно все западеться! — зовсім несподівано додала Маргрет, і її очі набрякли слізьми. — Інгрід ненавидить Андерса за те, що він її покинув. Не сумніваюся, вона його вб'є, коли тільки трапиться нагода. Така злопам'ятна і тверда як кремінь.

«І що в тому обрезклому Гольмстремі такого, чого бракує мені? — заздро подумав я. — Бути зарученим з такими двома красунями, як Інгрід і Маргрет, зумів би не кожен, а йому це завиграшки. У чому ж річ? Якесь магічне випромінювання, шарм? Так, якщо не можеш перемогти на стометрівці, то завжди лишається миля і марафон».

До нашого столика у кутку підійшов якийсь чоловік, аж надто вже буденного вигляду: сірий костюм, сіра краватка, сіре обличчя. Єдине, що було не сіре,— водянисті безбарвні очі на розбухлій, як тісто, фізіономії. Може, переборщує у випивці? На пальці — великий перстень-печатка з чорним каменем. Мав би бути сірий.

— Я бачив твою записку,— звернувся він до Маргрет, навіть не блимнувши на мене. — Щойно телефонував Андерс. Мусиш негайно йти на роботу. Прийшов клієнт, хоче купити Марітта, а я повинен їхати в Рейсен. А це тобі записка.

Він поклав згорнений папірець на столик перед Маргрет і щез. Ніби розтанув у сірому димі.

Маргрет розгорнула цидулку, прочитала написані кульковою ручкою закарлюки і знов згорнула.

— То оце такі в мене справи. А що в тебе? Хто ти такий? Знаю лише, що тебе підозрюють у вбивстві.

Я посміхнувся:

— Ти б не хотіла піти глянути на мої гравюри? А мою велику валізу? Я спеціалізуюся на вбивствах молодих блондинок. Потім пересилаю трупи у Гальсберґ. Поштою, рекомендованими відправленнями. Ще маю антикваріат на Купецькій вулиці. Раджу заглянути туди і купити щось для своєї цнотливої дівочої кімнатки.

— Ти впевнений, що вона цнотлива? — її очі блиснули, куди й поділася Лукреція Борджа. Демони ревнощів облишили свою жертву.

— А хто той бравий листоноша? — я по-братськи поділився з Маргрет залишками вина.

— Права рука Андерса. Ян Бергман. Любитель хильнути. Ти звернув увагу, що він схожий на пастора в якійсь дивній парафії? А його обличчя наче змордоване докорами сумління. Але не слід обманюватися на цьому. Гріховні справи, якими він займається, просто не варті виїденого яйця.

— Справді? А на вигляд,— акуратний старомодний викладач гімназії.