Розділ 8

— Ви знали Лейфа Берґґрена?

Маргрет кивнула.

— Знаєте, що він помер?

Вона знову кивнула.

— Кілька років тому я жила в Ріо. Подеколи ми зустрічалися з ним. Потім я повернулася додому й аж досі нічого не чула про нього. Днями він подзвонив і заскочив до мене на дрінк. І ось Андерс... директор Гольмстрем, каже мені, що Лейфа вбили. Не можу зрозуміти за що. Він же пробув тут лише тиждень. Хто його міг убити?

— Поліція вважає, що це я. Не лякайтесь, я не злочинець. Просто попався під руку слідчим, і тепер вони мене підозрюють. От і доводиться розшукувати справжнього вбивцю.

— Розумію,— нервово кинула Маргрет. Та я бачив, що нічого вона не розуміє. Боїться, та й годі.

— Ви що, гадаєте, я б стояв отут і теревенив з вами, якби поліція була твердо впевнена у моїй провині? Поки в поліцейські голови не прийшла ідея заарештувати мене, мушу віднайти лиходія.

— Не знаю, чим зможу вам допомогти,— повільно мовила вона. — Ми так давно з ним не бачились.

— Будь-яка поміч приймається з удячністю. Ви ж днями бачили Лейфа. У моєму становищі будеш вдячним за кожну рятівну соломинку. Хто його зна, може, саме ви порятуєте мене від в'язниці. Пробачте, що так з мосту та в воду, але зрозумійте: це для мене питання життя й смерти, а часу обмаль. Не гніватиметесь, якщо запрошу вас на ленч в «Естер'єк»?

— Не гніватимусь,— усміхнулася Маргрет. — Але тільки хвилин через двадцять. Наразі я тут сама-одна.

— То я пішов замовляти столик. Ласкаво прошу.

Зодягнена в чорний плащ, вона сиділа навпроти мене. Траур по Лейфові? Чи просто їй личить чорний колір?

— Для вас це був удар, знаю,— сказав я, наливаючи біле вино, замовлене до форелі. — Що вдієш, смерть — це єдина певна річ у житті. Випийте вина і заспокойтесь. «Кохаєш, поки живеш», як написав Ліднер. Нічого не розповідайте, хіба що самі захочете.

— Що тут розповідати? Я працювала в Ріо-де-Жанейро. Потім повернулася додому. Тепер я в Андерса. Мені завжди подобалося мистецтво.

— Це в Ріо ви познайомилися з Лейфом?

— Так. Давайте перейдемо на «ти». У наш час оте «ви» дуже сковує. Я Маргрет.

— Юган. Юган Туман. Слід було мені відразу представитись, але розгублююся, коли доводиться запрошувати незнайомих красунь на ленч.

— Я не ходжу з незнайомцями на ленчі. З тобою пішла, бо вагома причина.

— Отже, Ріо... — нагадав я.