Розділ 7

Андерс похитав головою.

— І я його не знаю.

Сказав це так невимушено й легко, наче йому справді байдуже. Проте було видно, що це не так.

— Можна помити руки? — спитав я, й Інгрід показала мені ванну кімнату в кінці холу. Тут усе було викладено мармуровою мозаїкою, вся сантехніка химерної форми, з блискучого золотистого металу. За умивальник правив великий позолочений — принаймні здавався таким — слимак.

Я шукав убиральні й боявся, щоб Інгрід не сприйняла мого миття рук дослівно. Натрапив на двері з великою клямкою і відчинив їх. Не туди занесло: це була її спальня у жовтих тонах.

У мент, коли зачиняв двері, мій погляд впав на столик під вікном. Там стояв він — той самий індіанський демон, якого дав мені Лейф. Той самий, що лежав, розбитий, долі на вулиці Кіндстугатан. Сліпий божок з жорстокими очима.