Розділ 7

— Ти не знаєш, чим планував зайнятися Лейф у Стокгольмі?

— Організувати підприємство, що торгувало б з Бразилією. Імпорт напівдорогоцінних каменів та біжутерії. Це дуже вигідна справа. Брат, як гадаю, співпрацював зі щирим другом ще з бразильських часів — Єстою Рунманом. У нього велика фірма з конторою на вулиці Біргер-Ярлсгатан і багато крамниць у Бразилії. Час від часу Лейф допомагав йому налаштовувати ділові контакти.

Я здивувався. Що може бути спільного між більярдною і діловими контактами? Але змовчав.

— Андерс Гольмстрем теж, очевидно, допомагав йому.

— Гольмстрем? Той, що в нього галерея?

— Еге ж. Незабаром він сюди прийде. Обіцяв залагодити всі формальності. По смерті людини їх завжди вистачає. Колись ми були навіть заручені, та тепер — просто друзі. Зрештою, Лейф і Андерс зустрічалися в Ріо. Світ тісний.

«А таки тісний,— подумав я. — Ось у мене вже чотири особи, що знали Лейфа в Ріо, мали з ним спільні справи і контакти. Дівчина, журналіст, підприємець і торговець творами мистецтва. Чим займався стокгольмський торговець у Бразилії — невідомо».

Пролунав дзвінок. Інгрід звелася.

— Це Андерс. Вибач, я на секундочку.

Я підійшов до вікна і задивився на водний простір. Сонце зайшло за хмару, знявся вітер. Сіро-сині хвильки, увінчані баранцями білої піни, прудко сунули до берега. Безлиста плакуча верба шкреблась у шибку тоненькими гілочками.

— Знайомтесь. Андерс Гольмстрем. Юган Гуман.

Я обернувся. Товстий килим поглинув звуки їхніх кроків. Поруч мене стояла Інгрід зі своїм колишнім нареченим. За віком — ближче до п'ятдесятки, ніж до сороківки. Огрядний, щоб не сказати товстун. Це мене втішило, сам не знаю чому. Велике м'ясисте обличчя поцятковане порами. Засмаглий. «Видать, Мальорка чи кварцова лампа,— подумав я, потискаючи йому руку,— в таку пору року». На лобі, якраз під волоссям — великий пластир. Твердий погляд синіх очей.

— Сядьте, будь ласка. — Інгрід вказала на софу й фотелі.

Скидалось, Андерс Гольмстрем не хотів помічати, що я тут. Або ж йому було байдуже. Сів у фотель і втупився поперед себе. Його важке обличчя знерухоміло. Глибокі зморшки борознили щоки край кутків рота. Видавався заклопотаним.

— Не можу повірити,— проказав він,— що Лейфа вбито. Ще кілька днів тому я його бачив. Хто його...

Не закінчив.

— У цьому й річ,— озвався я. — Хто його вбив. Мушу це з'ясувати.

— Чого б то? — кинув гострим оком на мене Гольмстрем. Уперше за ввесь час звернув увагу на мене.

Я коротко розповів про мій злощасний візит до Лейфа.

— Не знаю, чи буде якась користь із того, що я тобі повідомлю,— повагом мовив він. — Либонь, це було років п'ять тому. — Гольмстрем питально глянув на. Інгрід. — У твоїх батьків, за містом, у розпалі літа. Лейф був дома, у відпустці. Тоді він, здається, працював у Мексиці. Брався за все, шарпався на всі боки... Чим він, власне, займається, я так і не второпав. Через рік-два я зустрів його в Ріо. Разом з Інгрід ми помандрували туди на карнавал. Фантастичне видовище.