Розділ З

— Чи не зауважили ви в мешканні чогось незвичайного?

Запитано було легко. Легко і недбало, але відчувалося, що моя відповідь заважить багато. Я трішки поміркував.

— Нічого особливого. Втім, в одній з кімнат на підлозі лежала розбита статуетка. Індіанська. Лише голова зосталася цілою.

— Ви були в усіх кімнатах?! — Запитання прозвучало як удар батога. Коротко і неждано.

— Ні, не в усіх,— здивовано відповів я, неприємно вражений його тоном.

— Був у вітальні та в отій другій кімнаті. Там, де повно ящиків та коробок.

— Що ви ще робили?

— Нічого. Ага, ще випив трохи віскі. Еге ж, випив. — Я всміхнувся, але в колючих очах не було й тіні спочування. «До чого це він гне?» — подумав я, помалу занепокоюючись.

Єнсон знову закурив. Довго дивився на вогонь, відтак перевів погляд на мене.

— Ви поспішали, виходячи з помешкання?

— Певна річ, адже ж спізнювався, хоча й особливо панікувати не було чого.

— Не було чого? Ага. То ви встигли на званий вечір?

— Так, але там було нуднувато. У мене розболілася голова, і об одинадцятій я подався додому.

— Розболілася голова? І ви раніше пішли додому? Ага. Зрозуміло.

Комісар задивився на сизий димок, що, звиваючись, здіймався від сигарети попід стелю. Довгенько так сидів і дивився вгору. На сигареті виріс стовпчик попелу і впав на скляну стільницю, та він не зважав на те. Знову глянув на мене, наче зважився на щось.

— Пане Туман, я можу зараз підсумувати те, що ви сказали, і додати кілька подробиць?

— Будь ласка. — «Що ж за висновки в нього? — майнуло мені в голові.

— У чому, власне кажучи, річ?»

— У п'ятницю вас відвідує давній, ще від студентських часів, товариш. Не озивався протягом п'ятнадцяти років, але ні з того ні з сього з'являється в цій крамниці й запрошує на ленч під приводом, ніби ви колись на спір плавали в одежі. Ви пішли в ресторан, там добряче хильнули, занадто, як на білий день. Взагалі забагато. На додачу домовилися зустрітись о сьомій вечора. Пішли на його квартиру. Двері не замкнені. Нікого нема вдома, але вам це байдуже. Сідаєте на Берґґренів диван і попиваєте його віскі. Хтось дзвонить — ви не відчиняєте, але згодом на вас невідь-чого напав такий поспіх, що ви кинулися стрімголов сходами вниз, ледь не збили з ніг прибиральницю. І того ж вечора, на забаві, у вас заболіла голова, тому через годину-другу йдете додому. Коли я пізніше спитав, де пан Берґґрен, ви сказали, що поїхав до Ґьотеборга. Єдине, що ви зауважили в його квартирі,— це розбита індіанська фігурка... Я все правильно виклав?

— Коли ви отак усе підсумували, воно справді видається чуднуватим. Коли все звести докупи... Дійсно, чудно...