Розділ З

— Зрозуміло,— сказав він і випорпав із кишені пом'яту пачку сигарет. — Зрозуміло. Лейф Берґґрен прийшов сюди, бо п'ятнадцять років тому ви пропливли в одязі до острівця?

Я хихикнув, дещо нервово. Власне кажучи, а чого він мене розпитує?

— Це парі було всього-на-всього приводом,— кинув я.

— Приводом до чого?

— Аби зустрітися. Але я не розумію, до чого ви хилите? — Він знехтував моїм запитанням, спитав сам:

— А тоді Берґґрен пішов собі? Заскочив у крамницю, аби лиш привітатись?

— Ні, ми пішли до ресторану «Фреден». Лейф пригощав. Власне за той програш.

— Ясно. А після ленчу ви бачилися?

— Ні. Тобто ми мали зустрітись, але Лейф поїхав до Гьотеборга.

— До Гьотеборга? Цікаво. — В темно-карих очах відвідувача я побачив, що такої відповіді він не сподівався. — Звідки ви знаєте, що він поїхав до Гьотеборга? — нахилився непроханий гість до мене.

— Так Лейф сказав,— невпевнено відповів я. — Ми мали зустрітися, та він не прийшов. Обмовився на ленчі, що поїде до Гьотеборга, то я подумав, що він поїхав раніше і забув про домовлену зустріч.

— Де ви мали зустрітися?

— У нього вдома. Вулиця Кіндстугатан, чотири.

— О котрій?

— О сьомій. Не розумію, чого ви...

Гість нетерпляче махнув рукою:

— То ви були там о сьомій і подзвонили у двері?

— Так. Але ніхто не відчинив.

— І ви пішли додому?

— Так, тобто ні. Якийсь час я чекав його у помешканні.