Клео спала. Тихенько ввійшовши, я її не розбудив. Склянка молока, кілька пряничків — і я пішов спати з моїм романтичним другом із вісімнадцятого сторіччя — Бенгтом Ліднером. Тобто з його творами, що полегшують перехід від яви до сну. Не тому, що його п'янка чуттєва поезія нуднувата, а тому, що вона відводить думки від сьогоденних справ. Ескапізм, його слід уживати потрошки.
Надворі стояла неприємна погода. Після поїздки до Стренгнеського собору минула неділя, настав понеділок, такий же сірий і розмитий. Але термометр показував вище нуля, а на балконі синичка наспівувала свою провесняну двонотну пісеньку.
Він прийшов, коли я саме длубався в своїх орденах. Певна річ, не заслужених мною, а для продажу. Нещодавно мені дісталися дві зірки середини дев'ятнадцятого століття, орден «Полярна зірка» та орден Вази, і, наводячи з ними лад, я згадав, якими рядками Бенгт Ліднер поздоровив нагородженого «Полярною зіркою» придворного проповідника:
За що здобув ти зірку, сатано?
За проповідь, видушувану в муці?
Що ж, всім тепер побачити дано
Чортяку в серафимовій перуці..
У цю мить він і прийшов, теленькнувши верблюдячим дзвінком над вхідними дверима. Третя година дня, надворі посутеніло. Ще не вечір, просто пообідні сутінки.
— Добридень,— привітався він.
— Добридень.
— Непогані цяцьки тут у вас,— він розглянувся по крамниці.
— Та начебто,— згодився я.
Заввишки з мене, лишень старший. Сірий дощовик, зелений мисливський капелюшок. «Мисливець,— подумав я. — Чи офіцер. Може бути й моряк». Найбільше привертали увагу його очі, гострі, допитливі, колючі. Здавалося, наче він намагається пронизати поглядом наскрізь. Неприємне відчуття.
— Чи не знаєте ви часом пана Берґґрена? Лейфа Берґґрена.
Гість сів на стільці перед прилавком, де кілька днів тому сидів і Лейф. Поклавши капелюшок на скляний прилавок, свердлив мене поглядом.
— Знаю,— відповів я. — В Упсалі ми були однокурсники, але потім бачилися не дуже часто.
— Угу. А коли востаннє?
— У п'ятницю. Він зайшов до крамниці й запросив мене на ленч: ми з ним не бачилися либонь п'ятнадцять років.
— Незле. Зовсім незле з тим ленчем.
— Це за програне парі,— похапцем докинув я. Не знаю, навіщо це сказав. Смикнуло прислужитися йому. Підпав під вплив тих неприємних очисьок. — Ми були заклалися, що я в одязі пропливу до острівця на Лебединому ставку,— пояснив я і замовк під його поглядом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Таємниця мексиканських божків смерті.» автора Ян Мортенсон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ З“ на сторінці 2. Приємного читання.