Розділ «3.4. Регіональна економіка найбільших міст та агломерацій України»

Мерефи. Завдання полягає в тому, щоб у цей перехідний період скористатися потенційними можливостями Харківської агломерації для отримання комерційної вигоди від розміщення промислового виробництва.

Львівська промислова агломерація - найбільше промислово-територіальне утворення в західній частині України. До її складу входить велике індустріальне місто Львів і значна кількість промислових міст, розміщених у зоні його впливу. Основними галузями спеціалізації Львівської промислової агломерації виступають: інноваційне машинобудування і металообробка, деревообробна і целюлозно-паперова, легка і харчова промисловості. Розвинені м'ясна, молочна, кондитерська галузі (табл. 3.6).

Таблиця 3.6. Обсяги виробництва в ядрі Львівської промислової агломерації, 2006 р.

Львівська агломерація справляє потужний вплив на прилеглі малі і середні міста. Оскільки область забезпечена достатньою кількістю природних і земельних ресурсів, а також має значну кількість працездатного населення, в агломерованих поселеннях Львівщини ще наприкінці минулого століття (70-80-ті роки) активно розвивалися філії львівських підприємств, переважно швейних і лісопереробних. І, незважаючи на те, що подальший розвиток промисловості в межах агломерації був ускладнений дефіцитом деяких видів сировини і палива, а також недостатнє водопостачанням, вигідне місцеположення, низька земельна рента, достатня кількість незадіяних трудових ресурсів, близькість до країн ЄС зіграли свою позитивну роль. Львівська агломерація одержала високі стартові показники свого розвитку.

У малих містах і поселеннях Львівської агломерації почали виникати і розвиватися модульні високоприбуткові виробництва, що постачають у центр своєї корпорації окремі вузли і деталі виробництва, напівфабрикати і сировину або готову продукцію. їх економічна ефективність заснована на низькій земельній ренті, наявності надійних шляхів сполучення (особливо після нещодавньої комплексної реконструкції автодоріг), а також на досить високому рівні інженерної і житлової облаштованості. Саме завдяки наведеним вище причинам міста Львівської агломерації одержали досить високі показники ефективності розвитку промислового виробництва.

Так, найбільший рівень економічної ефективності промислового виробництва склався в найближчих до Львова містах: Винники, Дубляни, Городок, Пустомити, Комарно, а також у Рудках і Миколаєві, що вигідно використовують своє транзитне положення між Львівською агломерацією і Дрогобицько-Бориславським промвузлом. Слід зазначити, що загальний спад промислового виробництва призвів до кризових явищ у деяких з цих міст. Однак навіть у таких умовах львівські філії промислових підприємств вижили й у більшості випадків продовжують працювати.

Не знижують ефективності свого виробництва навіть відділені міста агломерації. За рахунок залучення приватного капіталу, іноземних інвестицій, впровадження нових технологій і широкої рекламної кампанії ефективно працюють паркетний комбінат підприємства "Кроно-Україна" у м. Кам'янка-Бузька, філії львівських деревообробних, швейних фабрик і підприємств харчової промисловості в Миколаєві, Комарно, Яворові, заводи ПО "Сірка" у Новому Роздолі і Новояворівському. Навіть на глибокій периферії Львівської агломерації відчувається пожвавлення приватного підприємництва і комерційної ініціативи. Розселенська система периферійної зони Львова виступає для цього свого роду субстратом, основою для одержання прибутку, успішного розвитку підприємницької ініціативи.

Як видно з даних статистики, основною складовою промислового комплексу Львівської агломерації є обробна промисловість (табл. 3.7). На неї припадає майже 60 % від усіх обсягів реалізованої продукції. Близько 39 % займає виробництво і розподілення енергії, газу і води та лише невелика частка залишається за добувними галузями господарства. Частково вони концентруються у Львові (як філії головних підприємств у приміській зоні), а та-

Таблиця 3.7. Характеристика промислового виробництва в містах Львівської області, 2007 р.

кож у Новому Роздолі і Новояворівському (ПО "Сірка"). У цілому галузі добувної промисловості, які були профільними для цієї те ритори на початку XX ст., мають незначні обсяги виробництва і забезпечують тільки 9,7 % від загальних обласних показників.

Основою виробництва Львівської агломерації є обробна промисловість. Саме в ній досягаються найбільші показники продуктивності праці (Кам'янка-Бузька, Яворів, Бібрка), задіяна значна кількість персоналу (понад 75 тис. штатних працівників), формуються потужні основні фонди. Причому, як видно з матеріалів табл. 3.7, підприємства агломерованих міст завдяки впливу агломераційного ефекту Львова одержали відповідно високі показники продуктивності праці.

Сам Львів значно відстає від своїх сателітів. У загальному рейтингу продуктивності міст України він не входить навіть у п'яту десятку. Причина такої ситуації криється в активному залученні міськими підприємствами трудових ресурсів із приміської зони. Не маючи там високооплачуваної роботи (часом навіть жодної роботи), працездатне населення змушене їздити в обласний центр на заробітки. Це характерно і для інших великих промислових агломерацій України. Однак така ситуація різко знижує ефективність виробництва, що стає орієнтованим не на високі технології, не на інвестиції в основний капітал, а на дешеву робочу силу, тобто на екстенсивний шлях розвитку. Такі тенденції мають потребу в серйозному перегляді і розробці комплексних програм оптимізації розвитку агломераційних систем на основі широкого впровадження комерційної підприємницької ініціативи.

Одеська промислова агломерація. Одеса зустріла початок XX ст. небаченим для Російської імперії економічним зростанням і за короткий період з тихого і провінційного містечка стала четвертим містом Імперії після Санкт-Петербурга, Москви і Варшави. Це стало можливим завдяки створенню вільної економічної зони Порто-франко і потужного морського порту. Унікальні економічні умови розвитку і вигідне географічне положення активізували процеси залучення іноземного капіталу, розвиток підприємництва і комерційної діяльності. Так, в Одесі початку XX ст. діяли 261 велика фабрика і завод (для прикладу, у Києві їх було тільки 119, а в Харкові - 131). Слід зазначити, що переважно всі ці підприємства були орієнтовані на виробництво товарів народного споживання підвищеного попиту. Одних тільки кондитерських фабрик було 12, тютюнових - 13, друкарень - 28, меблевих - 8, винокурних - 7, фабрик халви і рахат-лукуму - 4.

Однак бурхливе економічне піднесення Одеси було призупинене приходом до міста радянської влади. Порівняно з попередніми періодами розвитку, промисловий потенціал Одеси в середині і наприкінці XX ст. істотно знизився. Процеси його формування значною мірою стримувалися через низьку економічну ефективність функціонування гігантських промислових підприємств. Вони виробляли в основному складну високозатратну продукцію для потреб важкої промисловості і портового господарства, яка не користувалася значним попитом та не була конкурентоспроможною на міжнародному рівні. Зіграли свою негативну роль і відсутність ринкових механізмів розвитку промисловості, і неефективне використання приморського положення та специфічних можливостей території. У результаті в Одесі поступово сформувався комплекс низькорентабельних, планово-орієнтованих підприємств із домінуванням машинобудівної і хімічної промисловості, портового господарства і морепромислового комплексу.

У сучасних умовах промисловий комплекс Одеської агломерації переживає процеси скорочення обсягів виробництва і зменшення виробничого потенціалу через низьку рентабельність підприємств, відсутність ринків збуту продукції, значну конкуренцію з боку іноземних компаній. Однак за період 1990-2007 рр. важливі зміни відбулися в галузевій структурі промисловості. Вона стала більш ринковою, більш орієнтованою на потреби споживачів. Різко скоротилася частка виробництва машинобудівних галузей (з 33,4 % наприкінці 80-х років до 19,7 % у 2007 р.) і легкої (відповідно 13,2 і 0,7 %) промисловості (табл. 3.8). Разом з тим істотно зросли обсяги виробництва електроенергії (з 3,6 до 16,3 %), продукції лісового господарства та поліграфічної промисловості (з 0,9 до 2,1 %), хімічного і нафтохімічного комплексів (з 3,2 до 19,17 %). Розвиваються галузі, орієнтовані на виробництво і транспортування енергії та енергоносіїв, а також на виробництво товарів народного споживання (харчова промисловість). Разом з тим, на жаль, ті галузі, що відповідають за стимулювання науково-технічного прогресу, відстають у своєму розвитку (табл. 3.8).

Отже, на перше місце вийшли ті галузі, які ще раніше за часів перехідного періоду кінця XX ст. мали стійкі темпи розвитку і достатні для масового виробництва технології. Разом з тим, у легкій промисловості спад обсягів реалізованої продукції виявився дуже високим через значну вартість сировини і трудових ресурсів, відсутність ринкових стимулів випуску конкурентної продукції, високу конкуренцію із сусідньою Туреччиною. Тобто ринкові пере

Таблиця 3.8. Обсяги виробництва в ядрі Одеської промислової агломерації, 2007 р.

творення, хоча і почалися досить інтенсивно, у деяких галузях господарства не змогли розвинутись у повну силу і перерости в стійкі тенденції формування високорентабельного підприємницького і конкурентного середовища.

Агломераційний потенціал Одеси, як це було і на початку минулого століття, ґрунтується на унікальному приморському положенні, а також на підвищеній скупченості різних міст навколо обласного центру. Основою виступає море як засіб для міжнародних транспортних зв'язків, як рекреаційний ресурс і як база для рибної промисловості. Якщо за радянської влади ці ресурси використовувалися низькоефективно, то зараз у зв'язку з будівництвом нафтового терміналу, відкриттям міжнародних чартерних рейсів, активізацією чорноморських торговельних зв'язків формуються нові перспективи економічного зростання міста і його найближчого оточення - агломерованих територій.

Насамперед ці перспективи почали виявлятися в малих і середніх містах Одеської агломерації. Вони лідирують в області за рівнем рентабельності виробництва (Южне, Іллічівськ, Біляївка, Білгород-Дністровський), а також за показниками фондоозброєності, фондовіддачі і продуктивності праці (Южне, Білгород-Дністровський) (табл. 3.9).