Розділ «3.4. Регіональна економіка найбільших міст та агломерацій України»

На відміну від периферійної зони, у самому Києві обсяги промислового виробництва за останні 5 років постійно зростають. Найбільш стрімке зростання спостерігалося в харчовій промисловості, хіміко-фармацевтичній, целюлозно-паперовій і поліграфічній галузях. У цілому вони перевищили показники 1990 р. в 1,3 рази.

Важливою характеристикою розвитку Київської промисловості агломерації є оцінка прибутковості й ефективності розміщення промислових підприємств в її межах. Як свідчать дані статистики та розрахунки деяких учених, в зоні найближчої транспортної доступності до Києва (до 25 хвилин) сформувався низький рівень прибутковості розміщення промислових об'єктів. Ці території максимально наближені до лісопаркового поясу столиці і виконують переважно природоохоронні, санітарно-захисні і розвантажувальні функції. Розміщення біля них промислових об'єктів призводить до додаткових витрат на забезпечення їх екологічності, розвиток виробничої інфраструктури, а також на вирішення проблем з транспортуванням сировини і продукції.

Однак відразу за цією зоною і до територій годинної транспортної доступності помітне різке зростання прибутковості промисловості. У таких населених пунктах, як Ірпінь, Вишгород, Бровари, Васильків, Бориспіль, Обухів, є і достатня інфраструктурна база, і швидкісні комунікації, і значні трудові ресурси, і все це при досить низькій ціні на земельні ділянки та використання інших ресурсів. Замикаючі поселення Київської агломерації (Фастів, Українка, Бородянка, Кагарлик) знову мають низькі показники прибутковості промислової діяльності через значну віддаленість від Києва, транспортних комунікацій та закладів ринкової інфраструктури. Подібна тенденція характерна і для інших промислових агломерацій України.

Харківська агломерація належить до одного з найбільших локальних промислових утворень нашої країни. Господарський потенціал ставить Ті в один ранг з такими великими агломераціями, як Київська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Донець-ко-Макіївська, Одеська, Львівська. Провідні позиції у структурі промисловості агломерації займає машинобудування, зокрема тракторне і сільськогосподарське енергетичне, транспортне, авіаційне верстато- і приладобудування. Харківська радіоелектроніка також широко застосовується на пострадянському просторі.

Серед усіх міст України Харків входить до першої десятки найбільших центрів промислового виробництва. За показниками валового обсягу реалізованої продукції він знаходиться на восьмому місці після Києва, Запоріжжя, Донецька, Маріуполя, Дніпропетровська, Кривого Рогу і Кременчука. Однак, на відміну від більшості наведених вище міст (крім Києва), продукція Харкова наукомістка, вона сформована завдяки потужному науковому потенціалу міста, а також усебічному розвитку інноваційного сектору машинобудування (табл. 3.3).

Таблиця 3.3. Обсяги промислового виробництва Харкова, 2006 р.

Як свідчить статистика, основні виробничі потужності міста припадають на машинобудування і металообробку (25 %). Це найвищий показник серед інших ядер промислових агломерацій України. Для порівняння, у Донецьку частка машинобудівної продукції в промисловому виробництві становить близько 11 %, у Дніпропетровську - 15,3, у Дніпродзержинську - 6,6, у Києві - 21, у Львові - 9,6, в Одесі - 19,7 %. Багато технічних новинок, якими зараз може пишатися Україна, були розроблені саме в Харкові. Причому це стосується не тільки новітніх технологій у літакобудуванні, виробництві надточних приладів, ЕОМ, устаткування для радіо, телебачення і зв'язку, а також транспортного машинобудування, виробництва медичних інструментів, електроніки і електротехнічної апаратури.

Харків щорічно витрачає близько 300 млн грн на розвиток науково-технічних інновацій і займає за цим показником друге місце в Україні після Києва. Завдяки цілій мережі спеціалізованих НДІ, а також комерційних структур, що займаються прикладними науковими дослідженнями, харківські машинобудівники активно підвищують промисловий потенціал, розвиваючи і постійно збільшуючи обсяги розробки і постачання ноу-хау як на вітчизняний, так і на світовий ринок. Тільки за 2008 р. обсяги зовнішньоторговельного обороту харківських підприємств сягали понад 1,2 млрд грн, що вивело місто в першу десятку найбільших експортерів України.

Іншими лідерами промислового виробництва міста є харчова промисловість і хімічний комплекс. За ними йдуть допоміжні і додаткові галузі господарства: енергетика, лісова і деревообробна промисловість. Таким чином, Харків має яскраво виражену машинобудівну спеціалізацію і залишається найбільшим центром інновацій і передових технологій у нашій країні.

Така значна концентрація виробництва Харкова не могла не вплинути на розвиток тісних зв'язків із навколишніми містами-супутниками. Поряд із Харковом поступово сформувалася ціла мережа малих і середніх міст, що сприяють промисловому розвитку центру. У них почали розвиватись філії харківських підприємств, перенесені туди ще за часів Радянського Союзу. У Богодухові (який раніше входив до Харківської агломерації), наприклад, функціонувало 7 таких філій, у Золочеві - 2, у Валках і Змієві - по 4, у Чугуєві - 5 і т. д. (табл. 3.4). Зараз ці міста (окрім Богодухова) не тільки тісно пов'язані з Харковом, вони одержали значні переваги для розвитку промисловості, оскільки знаходяться в зоні впливу великого міста. Промисловість Харкова і прилеглих агломерованих міст останнім часом стала привабливою для іноземних інвесторів. Тільки за 2008 р. іноземні компанії інвестували в їх економіку 326 млн дол. (четверте місце після Київської, Дніпропетровсько-Дніпродзержинської і Донецько-Макіївської агломерацій).

З огляду на переваги агломераційного ефекту Харкова найбільші показники економічної ефективності промислового виробництва отримали міські поселення, що розташовані у безпосередній близькості від ядра агломерації, однак впритул не примика

Таблиця 3.4. Основні філії харківських підприємств в агломерованих містах

ють до нього. Разом вони забезпечують близько 90 % виробництва області. До міст, що одержали найбільший рівень економічної привабливості для розвитку промисловості, належать Люботин, Дергачі, Південне і Чугуїв. Вони мають тісні зв'язки з харківськими підприємствами, а також використовують його інфраструктурний, науковий і кадровий потенціал. Висока потенційна привабливість для розвитку промисловості склалася також у містах окраїнної зони агломерації - Змієві, Мерефі, Валках.

Таким чином, у межах Харківської області інтенсивно розвиваються промислові центри, тісно пов'язані з Харковом завдяки системі ринково-комерційних, трудових, виробничих, інфраструктурних зв'язків. У цих містах вигідно розміщувати підприємства (у тому числі на комерційній основі), пов'язані з виробництвом машин, устаткування, приладобудуванням і електронікою. Вигідність подібного розміщення зумовлена наявністю достатньої кількості кваліфікованих кадрів, близькістю від центру інновацій, а також відносною дешевизною оренди землі, використання різних природних ресурсів та інфраструктурних систем.

Високі показники економічної ефективності Харкова та найближчих міст агломерації позначаються і на загальній продуктивності праці в промисловому комплексі. Як видно з табл. 3.5, в агломерованих містах вони істотно підвищуються, причому цей процес відбувається більш інтенсивно в найближчому оточенні Харкова. Такі міста, як Люботин, Південне, Зміїв, Чугуїв, характеризуються найвищою продуктивністю праці в агломерації і е основою інтенсифікації машинобудівного виробництва в приміській зоні. їх подальший розвиток багато в чому залежить від вмілого використання даної ситуації в комерційних цілях, залучення інвестиційного капіталу, розвитку нових підприємств, що зможуть отримати комерційний прибуток від свого вдалого розміщення.

Однак у розвитку Харківської агломерації є й істотні негативні сторони. Так, якщо подивитись на обсяги виробництва в приміській зоні, то разом вони становитимуть лише близько 4 % від загальних показників області. Причиною є надмірна концентрація (гіперконцентрація) промислових потужностей в обласному центрі (86 %). Володіючи значною кількістю промислових підприємств (понад 3 тис), Харків не дає розвиватися своїм містам-супутникам, відтягуючи на себе їх трудові ресурси і залишаючи для приміської зони тільки допоміжні і додаткові функції.

Слід зазначити, що ці процеси характерні й для інших великих міст та агломерацій України. З кожним роком все більша кількість працездатного населення виконує щоденні трудові поїздки в промислове місто (як правило, обласний центр) у пошуках вищої зарплати і навіть елементарного працевлаштування, оскільки в малих і середніх містах українських агломерацій показники розвитку промислових підприємств різко скоротилися.

З цієї ситуації варто зробити істотні висновки. По-перше, Харків (як і інші міста-мільйонери України) притягує до себе промислове виробництво і трудові ресурси вищими показниками прибутковості (у результаті кооперації і комбінування підприємств), якісним інфраструктурним обслуговуванням, наявністю потужної наукової бази і високих заробітків. Однак продуктивність праці, заснована на залученні все більших трудових ресурсів з приміської зони, знижується. Харків підходить до порогу вичерпання своїх трудових, земельних і природних ресурсів. У результаті в майбутньому варто очікувати різкого підвищення інтересу до промислових підприємств приміської зони.

Різке зниження витрат на земельні і трудові ресурси (за деякого підвищення витрат на інженерну підготовку території й основні фонди) вже має істотне значення для комерційного успіху промислових підприємств приміської зони Харкова. Прикладом такого успішного розвитку є стрімке зростання ефективності розвитку пивзаводу "Рогань" в однойменному селищі поруч з містом, зростання виробництва деяких промислових підприємств Чугуєва (наприклад, заводу "Чугуївська паливна апаратура"), Люботина,

Таблиця 3.5. Характеристика промислового виробництва міст Харківської області, 2007 р.