Розділ «3.4. Регіональна економіка найбільших міст та агломерацій України»

швейна фабрика, ТОВ "Поліпак", СП "Писанка") Львівської області та ін. Частина з них розвивається як самостійні промислові центри (Немирів, Тернівка), але переважна більшість сконцентрована навколо великих міст та входить до складу промислових агломерацій (Бібрка, Городок, Комарно, Дубляни, Моспине, Підгородне, Чугуїв, Люботин та ін.).

Високі показники фондовіддачі в малих містах пов'язані з широким залученням іноземних інвестицій та впровадженням новітніх технологій і методик сучасного менеджменту в окремих промислових центрах, а також із використанням переваг близькості до великого міста як осередку комерційної, фінансово-кредитної і банківської активності, ринкових перетворень, розвитку міжнародних відносин та прикладної науки в агломерованих поселеннях. Малі і середні міста отримують значні переваги порівняно з великими центрами через низьку земельну ренту, наявність вільної робочої сили, відносно низькі затрати на організацію виробничого процесу і соціальне влаштування працівників. Не останню роль відіграють також суб'єктивні фактори, до яких слід віднести низький вияв у малих містах різноманітних бюрократичних перепон на шляху розвитку комерційного сектору промисловості, меншу корумпованість чиновництва та монополізацію ринків. Негативними факторами промислового розвитку малих міст є низький рівень інфраструктурного обслуговування, застарілість інженерного облаштування території, недостатнє забезпечення швидкими та надійними шляхами сполучення і сучасними комунікаціями (інтернет, мобільний зв'язок, бездротові мережі тощо).

На другому місці за усередненими показниками фондовіддачі знаходяться найбільші міста України (див. рис. 3.2). Вони приваблюють до себе підприємницький капітал завдяки формуванню середовища підвищеної контактності, комунікативності, спрощеному розвитку прогресивно визначальних та міжнародно орієнтованих видів діяльності. Однак ефективність ринкових перетворень у промисловому секторі цих міст гальмується через монопольну земельну ренту, гострий дефіцит резервних територій розвитку, високу конкурентність середовища, підвищені ціни на користування об'єктами інфраструктури та ін. Значний вплив на функціонування промислових підприємств комерційного типу у найбільших містах відіграють і суб'єктивні фактори, окреслені вище. За цим показником Київ займає 179-те місце серед інших міст нашої держави, Донецьк - 76, Дніпропетровськ - 81, Харків - 186, Одеса - 234, Львів - 342. Переважна більшість основних засобів промислових підприємств найбільших міст належить великим підприємствам державної та колективної власності, які в ринкових умовах простоюють, закриваються або істотно знижують випуск продукції через свою нерентабельність. Навіть незважаючи на зміни у формі власності, на деяких з цих підприємств панують застарілі методи управління, спостерігається відплив кваліфікованих кадрів, використовується застаріле обладнання, робиться ставка на дешеву робочу силу, а не на технологічні інновації. Великі міста також характеризуються невисокою привабливістю залучення приватних іноземних інвестицій у промислове виробництво. їх підприємства у результаті низької модульності та гнучкості в ринкових умовах можуть зацікавити лише представників великого монополістичного капталу та капіталу ТНК. Аналогічні проблеми властиві деяким великим та середнім містам України (100-1000 тис. осіб), обласним центрам та моногалузевим промисловим містам Донбасу і Придніпров'я, їх фондовіддача залишається доволі низькою.

Командно-адміністративний характер соціалістичної економіки також істотно уповільнив розвиток промисловості деяких малих і середніх міст. Переважна більшість малих міст України (до 50 тис. осіб) характеризується вкрай низьким рівнем фондовіддачі. Не маючи власної бази розвитку - відповідних технологій, інфраструктури, сервісу, житлового забезпечення працюючих, - вони передали частину своїх промислових функцій центру, який був забезпечений необхідною робочою силою, мав високий рівень облаштування території та кращі умови життя людей. Така концентрація не регулювалась законами земельної ренти і не враховувала вартість життя та інфраструктурного облаштування у великому місті. Внаслідок цього у великих промислових містах виникали нераціональні маятникові міграції, зростав екологічний дисбаланс, розвивались непрогресивні галузі господарства, не властиві великим мегаполісам. Ці явища частково зберігаються і дотепер. Наприклад, за даними КВЕД, лише промислові підприємства Києва залучають близько 200 тис. штатних працівників з приміської зони.

На ефективність використання основних засобів промислового виробництва впливають також показники фондоозброєності промислових підприємств. Середній рівень фондоозброєності поступово підвищується зі зростанням чисельності населення міста та розвитком його виробничих потужностей (рис. 3.3). Однак у містах-мільйонерах України середня фондоозброєність різко знижується. Це ще раз додатково підкреслює низьку ефективність

Рис. 3.3. Фондоозброєність промислових підприємств міст України, 2006 р. (Розроблено на основі матеріалів КВЕД.)

функціонування промислових підприємств даної групи поселень через розвиток всього комплексу проблем, окреслених вище.

Істотні переваги за середнім рівнем фондоозброєності мають найбільші міста України (500-1000 тис. осіб), для яких характерна менша частка застарілих засобів виробництва в основних фондах промислових підприємств та більш активне впровадження ринкових засад розвитку через відсутність об'єктивних і суб'єктивних перешкод, проаналізованих вище. Однак ефективність фондовіддачі у них також доволі низька. Це можна пояснити недостатньою силою вияву агломераційного ефекту (Одеса, Львів), а подекуди і його відсутністю (Кривий Ріг, Запоріжжя). Так, ядра великих агломераційних утворень України (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ) мають набагато вищі показники фондовіддачі, ніж найбільші міста нашої держави.

При аналізі загальної моделі фондоозброєності слід наголосити на тому, що високі значення цього показника характерні для деяких малих і середніх міст України, які знаходяться в межах периферійних територій агломерацій України (Первомайський, Южне, Вишгород, Кам'янка-Бузька), виготовляють конкурентну, експортноорієнтовану продукцію паливно-енергетичного і металургійного комплексу (Ладижин, Кривий Ріг, Вахрушеве), або мають спеціальний територіальний статус та пільговий режим розвитку господарства (Славутич, Севастополь). Отже, агломеровані поселення України, в яких зосереджуються передові, ринково орієнтовані промислові підприємства, є лідерами як за показниками ефективності використання основних фондів, так і за фондоозброєністю. Це має важливе пізнавальне значення, оскільки говорить про формування агломераційного ефекту навколо великих соціально розвинених міст нашої держави.

Аналогічні тенденції виявлені й при аналізі показників продуктивності праці промислових підприємств міст України (рис. 3.4). За усередненими показниками максимальний рівень продуктивності праці притаманний найбільшим містам України та містам-мільйонерам. Вони мають високий рівень забезпеченості основними фондами та людськими ресурсами і виробляють понад 30 % промислової продукції в Україні. Однак при аналізі продуктивності праці в кожному окремому міському поселенні нашої держави, населені пункти зазначеної групи не отримали найвищих показників. Так, Київ за цим параметром знаходиться лише на 19-му місці серед інших міст України, Запоріжжя і Донецьк - на 28-му і 29-му, Дніпропетровськ - на 37-му, Одеса - на 51-му. Причини цього багато в чому збігаються із встановлени-

Рис. 3.4. Продуктивність праці у промисловому комплексі міст України, 2006 р. (Розроблено на основі матеріалів КВЕД.)

мивище тенденціями. Спробуємо подати їх в узагальненому варіанті.

По-перше, великі міста України переживають процеси скорочення обсягів промислового виробництва і зменшення кількості зайнятих у цій сфері. Натомість спостерігається інтенсивний розвиток галузей соціального комплексу, в яких концентрується все більша кількість трудових ресурсів (особливо в сфері торгівлі, фінансів, комерційної діяльності). Такі тенденції є цілком закономірними, оскільки символізують поступовий перехід України до постіндустріального суспільства, формування нових засад господарювання, заснованих на інформаційних технологіях, комерційних послугах, науково-інноваційній діяльності. Отже, цілком закономірно, що у великих містах поступово знижується ефективність функціонування промислового виробництва (скорочується фондовіддача, зменшується рівень продуктивності праці) та здійснюється перехід на розвиток ринково обґрунтованих галузей сфери послуг.

По-друге, великі міста нашої держави мають відносно невисокий рівень ефективності функціонування промислових підприємств недержавної форми власності через вкрай високу земельну ренту, значні витрати на інфраструктурне облаштування території, численні бюрократичні перепони. Отже, ті галузі, які характеризуються високою продуктивністю праці та фондовіддачею внаслідок усебічного розвитку ринкових сил, підприємництва і конкуренції, переносять свою діяльність або до зони впливу великих міст (завод "Кока-Кола" в смт В. Димерка, завод "Рогань" в смт Рогань, паркетна фабрика TOB "Кроно-Україна" в м. Кам'янка-Бузька), або за межі агломераційних утворень (лікеро-горілчаний завод у м. Немирів, тютюнова фабрика в м. Прилуки, комбінат концерну "Наша ряба" та підприємство торгової марки "Легкої" в м. Миронівка). В нових умовах вони отримують додаткові переваги, що дають їм змогу забезпечити високий рівень прибутковості за рахунок використання унікальних ресурсів свого місцерозташування.

По-третє, занижені показники продуктивності праці можна пояснити тим, що великі міста притягують до себе значну кількість трудових ресурсів з приміської зони агломерованих поселень. У результаті цього їх вартість істотно знижується, ринок великих міст насичений пропозицією праці. Тому використання відносно дешевої робочої сили є більш вигідним для деяких промислових підприємств, ніж підвищення продуктивності пращ за рахунок капітальних витрат на зростання фондоозброєності та фондовіддачі. Промислові підприємства великих міст є переважно праценасиченими, затрати на інші фактори виробництва для них не вигідні.

По-четверте, важливу роль відіграє фактор обмеженості ресурсів території. У великих містах розвиваються ті види діяльності, які мають високий рівень прибутковості, необхідний для покриття затрат на оренду землі й інфраструктурне облаштування. Такими характеристиками у повній мірі володіють лише комерційно спрямовані галузі сфери послуг, а також високо інноваційні наукомісткі галузі промисловості, які не отримали значного розвитку в нашій державі з об'єктивних та суб'єктивних обставин. Обмеженість території і висока ставка земельної ренти призводять до зменшення показників продуктивності праці та фондовіддачі у великих і найбільших містах, екстенсивного характеру розвитку промисловості, перенесення основного циклу виробництва у прилеглі агломеровані поселення.

По-п'яте, на продуктивність праці великих міст впливає галузева структура промисловості. Відомо, що в Україні найвищі показники продуктивності притаманні галузям електроенергетики, чорної та кольорової металургії. Ці галузі господарства не отримали значного розвитку в більшості ядер агломераційних утворень України (крім Донбасу і Придніпров'я).

По-шосте, не можна обходити стороною фактор непрозорості розподілу земельних ділянок, видачі дозволів на здійснення підприємницької діяльності та створення пільгових умов для певних категорій підприємств у найбільших містах України. Корумпованість влади призводить до скорочення обсягів іноземних інвестицій у промисловий комплекс, монополізації ринків збуту (що відображається на рентабельності виробництва), а також до витіснення із середовища великих міст тих промислових підприємств, які мають високу підприємницьку ініціативу та розвиваються на основі чесної конкуренції.

Всі ці фактори, на нашу думку, слугують причиною істотного скорочення рівня фондовіддачі та продуктивності праці в межах великих міст і ядер промислових агломерацій. Така позиція підтверджується тим, що найбільші значення наведених вище показників спостерігаються якраз у тих малих і середніх містах України, де розмістились ринково орієнтовані, інноваційні промислові підприємства (переважно зі значною часткою іноземного капіталу), а також експортно спрямовані, високорентабельні виробництва (металургії, нафтопереробки, харчової промисловості).

Не менш важливим показником, що оцінює економічну ефективність функціонування промислових підприємств, є рентабельність виробництва. При аналізі рівня рентабельності промислового виробництва було виявлено тенденції зростання цих показників у межах найбільших міст України (рис. 3.5).