Розділ 16. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

— екологізація податкової і цінової систем;

— підтримка становлення і розвитку екологічної індустрії. Економічний механізм природокористування покликаний на практиці розв'язати завдання ефективного використання природних ресурсів з метою задоволення виробничих потреб суспільства, формування екологічно безпечного середовища, забезпечення стабільного і достатнього фінансування природоохоронних програм.

Базою ефективного функціонування економічного механізму природокористування є чинна система економічних інструментів екологічного регулювання. Економічні інструменти — засоби (заходи, методи, важелі) зміни фінансового стану економічних суб'єктів [4,463]. Під економічними інструментами екологічного впливу необхідно розуміти набір засобів впливу на фінансову діяльність об'єктів господарювання для переорієнтації їх діяльності на основі екологічно безпечного розвитку. Відповідно всі інструменти еколого-функціонального впливу можна поділити на інструменти вилучення доходів та інструменти збільшення доходу. Розглянемо тепер детальніше кожну групу інструментів еколого-економічного регулювання.

16.2. Економічне оцінювання природних ресурсів

Економічне оцінювання є грошовим еквівалентом господарської цінності природних благ, яку визначають за ефективністю їх відтворення (охорони та відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). її використовують у зв'язку з потребою врахувати вплив природного чинника на ефективність виробництва, стимулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.

Узагальнюючи наявні підходи до економічного оцінювання природних ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп:

1) затратний підхід передбачає оцінювання за величиною затрат на видобуток, освоєння, використання. Проте ресурс кращої якості і доступніший отримує нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості, ніж гірший ресурс. Це серйозний недолік затратного методу, тому здійснене за його допомогою економічне оцінювання ресурсу не стимулює раціонального природокористування. Економічне оцінювання за цим методом визначають за формулою приведених витрат на експлуатацію даного ресурсу:

де С — поточні затрати на експлуатацію ресурсу; К — капіталовкладення; Ея — нормативний коефіцієнт окупності капіталовкладень;

2) результативний підхід — за його допомогою здійснюють економічне оцінювання лише ресурсів, які дають дохід, що є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від використання ресурсу може бути й опосередкованим, більше того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. До того ж, невикористаний ресурс може бути використаним, а за певних умов стати дефіцитним;

3) затратно-ресурсний підхід ґрунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. При цьому економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція;

4) рентний підхід — нині вважається найдоцільнішим, оскільки кращий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових затрат). Для проведення оцінювання ресурсу цим способом використовують формулу

де Я — частина доходу, визначена природними властивостями ресурсу.

Рентні оцінювання враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння є усередненими, тому й економічна оцінка об'єктивніша;

5) відтворювальний підхід — економічна оцінка є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмірного завищення оцінки;

6) монопольно-відомчий підхід — є різновидом затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ з управління природними ресурсами.

Для наочного прикладу подаємо методику економічного оцінювання земельних ресурсів. У нинішніх умовах проведення економічного оцінювання земельних ресурсів є питанням державного значення. Сучасні соціально-економічні перетворення в Україні передбачають удосконалення земельних відносин, формування ефективного механізму їх регулювання на ринкових засадах. Реформування земельних відносин вимагає впорядкування відносин власності на землю, забезпечення рівності її форм, формування ринку землі, рентних відносин у сільському господарстві, запровадження плати за землю та орендної плати, розв'язання інших, не менш важливих проблем. Разом з тим зрозуміло, що наріжним каменем реформування земельних відносин є право власності на землю.

Одним з найголовніших елементів нового економічного механізму землекористування є формування ринку землі, коли земля стає предметом купівлі-продажу. Тому особливе значення нині має проблема грошового оцінювання земельних ділянок, з проведенням якого органічно пов'язаний увесь спектр економічного регулювання земельних відносин — від передачі землі у спадок, власність, заставу до купівлі-продажу, паювання, оподаткування і ціноутворення.

В Україні за єдиною методикою було проведено таке оцінювання земель сільськогосподарського призначення станом на 1 липня 1995 р. Загальна вартість земель була визначена в 122,7 млрд грн, середня вартість 1 га ріллі становила 3734 грн (найвища на Черкащині — 4727 грн/га).

У різних галузях економіки земля має неоднакове значення. У промисловості вона є просторовою основою для розміщення виробництва, а в сільському господарстві — предметом і засобом праці, тобто головним засобом виробництва. Як засіб виробництва земля має специфічні особливості. З одного боку, вона не створена працею людини, не є витвором продуктивних сил, з іншого — як би не розвивалися продуктивні сили, земля відзначається матеріальною сталістю та обмеженістю: її більше не виникне і менше не стане, можна лише розширити сферу застосування землі та підвищити ефективність її використання. Крім того, земля відзначається стаціонарним розташуванням. При цьому однакові за якістю ділянки, але розміщені на різних відстанях від споживача продукції потребуватимуть різних затрат живої та уречевленої праці. Різні земельні ділянки мають неоднакову родючість, причому за належного рівня використання земля як засіб виробництва не тільки не зношується, а й підвищує свої продуктивні властивості.

Для проведення земельної реформи органи влади, спеціалізовані установи та громадяни, що цим займаються, мають бути забезпечені достовірною інформацією про природний, господарський і правовий режими земель з метою обґрунтування розмірів плати за землю. Такі відомості містяться в Державному земельному кадастрі. Ведуть його Держкомзем, Комітет земельних ресурсів і земельної реформи, управління земельних ресурсів обласних адміністрацій, відділи земельних ресурсів у районах та виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів. Він включає дані про реєстрацію права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, про облік її кількості та якості, встановлення порівняльної бальної оцінки земель.