Розділ «Частина IV. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА»

— екологічний аудит і екологічний маркетинг, екологічна стандартизація, екологічне ліцензування, екологічна паспортизація;

— екологічний алармізм (акцентування громадської думки на негативних потенційних наслідках науково-технічного прогресу, наприклад, на потенційній шкоді генетично модифікованих сортів сільськогосподарських культур);

— екологічний бізнес;

— футуристичне моделювання розвитку;

— гармонізація відносин між людством і природою.

Сучасні екологічні дослідження спрямовані на розв'язання таких практичних завдань:

— оптимізація механізмів взаємодії суспільства і природи, гармонійний розвиток системи "природа — господарство — населення";

— дослідження особливостей існування з урахуванням результатів впливів антропогенної діяльності на природні системи;

— вивчення зворотного впливу антропогенного середовища на життєдіяльність людей і способи існування інших живих істот;

— створення науково обґрунтованої системи природокористування;

— прогнозування змін природного середовища під впливом діяльності людини, збереження середовища існування людини;

— інтенсифікація виробництв низки галузей на основі ресурсозбереження і впровадження екологічно чистих технолій;

— охорона об'єктів природної спадщини людства;

— збільшення тривалості життя та зниження захворюваності населення, підвищення його добробуту та соціального комфорту.

14.5. Система управління екологічною безпекою в Україні

В цілому в Україні склалася кількарівнева система управління екологічною безпекою, яка включає державне, корпоративне, місцеве і громадське екологічне управління. Існує необхідність детальніше ознайомитися із системою державного управління, оскільки у більшості країн світу природоохоронна діяльність входить до компетенції державного регулювання. У галузі охорони довкілля держава використовує низку методів прямого й опосередкованого впливу, а саме інвестиційну, податкову, кредитну і грошову політику, здійснює формування відповідного законодавчого поля, а також контроль за реалізацією напрямів екологічної політики.

Державне регулювання і його системна організація визначені Законом України "Про охорону природного навколишнього середовища". В цілому всі органи управління екобезпекою можна розділити на органи загальної і спеціальної компетенції.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені державні органи з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища е реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища [6].

До компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього природного середовища відповідно до Конституції України належать: визначення основних напрямів державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища; затвердження загальнодержавних екологічних програм; визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі щодо прийняття рішень про обмеження, зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; визначення повноважень рад, порядку організації та діяльності органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території країни.