Розділ «Частина IV. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА»

У країнах Європейського Союзу всі відходи поділяють на три категорії:

— "зелені" — безпечні;

— "жовті" — шкідливі, на скидання котрих потрібно отримати спеціальний дозвіл;

— "червоні" — дуже небезпечні, які знаходять під суворим контролем.

2. Зміна структури земної поверхні

(Розорювання земель, вирубування лісів, виконання меліоративних заходів, створення штучних водойм, зміни режиму стоку поверхневих вод, урбанізація, видобуток корисних копалин тощо). Епоха бурхливого промислового розвитку ознаменувалася виникненням досі не відомого антропогенного феномена — кислотних дощів, тобто опадів з великим вмістом сірчаної кислоти з домішками кислоти азотної. Кислотними називають опади, рН яких нижче від 5,6. їх джерело в атмосфері — гази з вмістом сполук сірки і азоту. Вони потрапляють до атмосфери як природним шляхом, так і в результаті господарської діяльності людини. Природними донорами двоокисів сірки, азоту є руйнування органічних речовин (ЗО—40 млн т за рік), виверження вулканів, грозові розряди, що супроводжуються переходом молекулярних кисню і азоту до плазмового стану й утворення оксидів азоту, лісові пожежі тощо. Проте вагомішим є антропогенний чинник — спалювання вугілля, яке дає 70 % викидів двоокису сірки, нафтопродуктів, їх переробка, металургійні процеси, промисловість, викиди підприємств, що виробляють сірчану кислоту. Внаслідок кислотних дощів закислюються ґрунти, прісні води, підвищується мобільність важких металів, кальцію та ін.

Кислотні дощі породжуються потраплянням в атмосферу оксидів сірки й азоту в результаті спалювання високосірчаного вугілля на теплових електростанціях і промислових об'єктах. Вони випадають на значній відстані (до 1000 км) від джерела первинного викиду. Світові викиди сірки й азоту становлять майже 300 млн т, зокрема у Європі — 65—70 млн т.

Складною проблемою, особливо у засушливих районах планети, стали аридизація і опустелювання. Аридизація — це процеси зменшення зволоженості значних територій і, як наслідок, зниження біологічної продуктивності ґрунтово-рослинних екологічних систем. Нині це, зокрема, часті засухи на великих територіях Африки, Південно-Східної і Південної Азії, ряду країн Південної Америки. Відбуваються ці процеси на загальному фоні подальшого загострення продовольчої та енергетичної проблем. їх поглиблюють також примітивне землеробство, нераціональне використовування пасовищ, хижацька експлуатація величезних територій, які обробляються без жодної сівозміни або агротехнічного догляду за ґрунтом.

Опустелювання — втрата місцевістю рослинності як природної, так і штучної, що може виявлятися також у формі погіршення якості ґрунтів з неможливістю їх відновлення без участі людини. Це відбувається у результаті природних змін і антропогенних факторів. Щороку площі пустель зростають на 60 тис. км2, що дорівнює площі двох Бельгій. Нині площі антропогенних пустель становлять 9115 тис. км2. Це майже 7 % суші, а під загрозою опустелювання ще 30 млн км2.

Вперше, у 1968—1973 рр., цього процесу зазнали території на південь від Сахари, що призвело до голоду серед місцевого населення, а також райони Аральського моря, яке практично на сьогодні висохло.

Загострюються проблеми, пов'язані з використанням ресурсів Світового океану. В морях і океанах масштабними стали видобуток нафти (600 тис. т її потрапляє в океани) і газу, кольорових металів, будівельної і хімічної сировини. Морське рибальство нині дає до 90 млн т риби щороку, а її неконтрольований вилов у деяких регіонах призвів до виснаження цих морересурсів. Дуже небезпечні аварії нафтоналивних танкерів, а також практика поховання токсичних і радіоактивних відходів на морському дні.

Погіршення екологічної ситуації у ряді регіонів світу, деградація умов існування та розмноження призвели до знищення рослинного і тваринного світу. За історичний період на Землі зникло 94 види птахів, 63 види ссавців, причому, зникнення 86 % перших і 75 % других безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю людини.

3. Зміна енергетичного балансу планети і буферних властивостей Землі.

За останні 100 років людство збільшило у понад тисячу разів обсяги використання енергії. Внаслідок спалювання палива частка вуглекислого газу в атмосфері зросла на 25—30 %, що може у майбутньому призвести до підвищення середньої температури на 1,5—2 °С. Це спричинить так зване явище парникового ефекту, коли ефективне випромінювання Землі буде меншим, ніж отримання планетою сонячної радіації. Збільшення в атмосфері вуглекислого газу та парів води порушує тепловий баланс Землі. Нагрівання атмосфери у глобальному масштабі на 2—4 °С призведе до танення полярних льодовиків, внаслідок чого підвищиться рівень океану приблизно на 20 м і затопиться значна частина суші.

Останнім часом неабияке занепокоєння у світі викликає проблема озонових дірок — локального зменшення частки озону в озоновому шарі Землі. Озоносфера є шаром розрідженого озону на висоті 10—50 км, який поглинає шкідливе ультрафіолетове випромінювання. Основна маса озону розташована на висоті Ібг— 45 км з максимумом концентрації на висоті 20—25 км. Зменшення озону в деяких регіонах (Антарктиді, Ісландії) призводить до збільшення потрапляння УФВ, що шкідливо впливає на життєдіяльність живих організмів. Наприклад, збільшення УФВ на 10 % призводить до зростання кількості захворювань на рак шкіри на 300 тисяч випадків.

Досі припускали, що на масу озону впливають атомні вибухи, польоти ракет і висотних літаків. Проте встановлено, що причина цього явища — реакції з озоном певних речовин, серед них хлоровані вуглеводні і фреони. Вони застосовуються у сучасних побутових і промислових холодильниках, в аерозольних балончиках і як засоби хімічного очищення або для виробництва полімерів. Світове виробництво цих речовин досягло майже 1,5 млн т. У 1987 р. прийнято Монреальський протокол, згідно з яким визначили перелік найнебезпечніших озоноруйнівних речовин, а країни-виробники зобов'язалися обмежити їх випуск. У червні 1990 р. у Лондоні до Монреальського протоколу внесено уточнення: до 1995 р. знизити виробництво фреонів удвічі, а до 2000 р. припинити його взагалі.

4. Знищення рослинного і тваринного розмаїття, природних місць існування і розмноження тварин і рослин, штучна акліматизація і адаптація тварин та рослин на нових місцях існування, виведення нових сортів рослин і порід тварин тощо.

Щороку в світі вирубується 150 тис. км2 лісів, за останні 60 років понад 1 млрд га лісів перетворено на сільськогосподарські угіддя. За 20 останніх років лісистість планети зменшилася на 2 %. Щорічно вирубується 11,3 млн га тропічних лісів. Людство, за свою недовгу історію, знищило до 10 % видів живих організмів. Темпи їх знищення становлять нині 150 видів на рік. На сьогодні зникло 120 видів ссавців та 150 видів птахів. Під загрозою знищення зараз перебуває до 2 млн живих організмів, що становить від 15 до 20 % від загальної кількості рослин і тварин.

14.4. Екологія як основа гармонізації відносин суспільства і природи

Поняття "екологія" з'явилося в науковому обігу у 1866 p., а сформулював його німецький вчений, біолог, природознавець Е. Геккель. Він тлумачив екологію як пізнання економіки природи, одночасне дослідження всіх взаємовідносин живого з органічними і неорганічними компонентами середовища [1,10].