Розділ 2. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ГАЛУЗЕВОГО І РЕГІОНАЛЬНОГО АНАЛІЗУ ПРОМИСЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ

2.2. Методи економічного обґрунтування розміщення промислових комплексів

Розміщення промислових підприємств, груп виробництв і галузей на території країни завжди потребує наукового обґрунтування. Для цього є спеціальні методи, за допомогою яких вибираються варіанти розташування, оцінюється ефективність виробництва і територіальної організації промисловості. Досягнення найвищої ефективності виробництва - це головне завдання науки і практики. Критерієм ефективності розміщення і територіальної організації промисловості завжди вважалися затрати. Конкретною формою вираження цього критерію на практиці, як правило, є мінімум сумарних затрат при досягненні заданих обсягів виробництва по країні. До показників ефективності належать: питомі капіталовкладення, трудо-, фондо- і матеріаломісткість, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці. На ефективність впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, рівень комплексності, рівень урбанізації, географічне положення та низка інших факторів.

Ефективність виробництва

Фондовіддача, або віддача основних засобів

Виражає виробничі відносини щодо економічної ефективності використання засобів виробництва. Якісний аспект цих відносин відображає критерій економічної ефективності - одержання максимального ефекту за більших або менших ресурсів. Кількісне вираження фондовіддачі визначається як відношення обсягів реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) до обсягу використаних для їх одержання виробничих засобів:

де 2^ - фондовіддача виробництва; V - обсяги реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) за певний проміжок часу; 2? - вартість основних засобів виробництва, використаних для одержання продукції за певний проміжок часу.

Застосування зазначених вище показників для оцінювання економічної ефективності промислового виробництва, на думку багатьох учених, найбільш комплексно висвітлює механізми формування прибутку та повноцінно враховує всі аспекти виробничої діяльності. їх використання у процесі проведення суспільно-географічних досліджень промислових комплексів є науково обґрунтованим та методично доцільним.

Одним із методів економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил є виробничо-збутове зонування, тобто виокремлення виробничо-збутових зон для однойменної продукції. Зонування перевезень встановлює оптимальні зони збуту продукції окремих джерел. Пункти рівновеликої вартості продукції різних джерел утворюють їх вантажорозділи, а лінії, що з'єднують ці пункти, - межі оптимальних зон поширення продукції. Крім витрат виробництва, в конкретних розрахунках враховується різна вартість перевезення продукції певними видами транспорту.

Використовуючи дані приведених витрат на виробництво одиниці продукції, можна розрахувати раціональний радіус перевезення продукції Р у певних районах П. і П2 з урахуванням відстані між ними Д і транспортних затрат на 1 км при перевезенні продукції в напрямку від першого району до другого Т1 і від другого до першого Т2:

Приклад

Нехай приведені витрати на виробництво 1 т фосфатних добрив у першому районі становлять 100 грн, у другому - 120 грн, відстань між хімічними комбінатами - 700 км, приведені витрати на транспорт для перевезення 1 т фосфатів на відстань 1 км у напрямку від першого району до другого - 0,04 грн, і в зворотному напрямку - 0,03 грн. У цьому випадку економічно ефективний радіус перевезення добрив з першого району в напрямку до другого становитиме:

Отже, дорожчу продукцію, що виробляється у другому районі, незважаючи на дешевизну транспортування, можна вигідно перевозити не більше ніж на 114 км (700 - 586).

Економічне обґрунтування розміщення продуктивних сил передбачає аналіз структури, спеціалізації, рівня комплексності та ефективності функціонування регіональних (районних) комплексів. Останні розглядають як сукупність елементів усіх сфер продуктивних сил і виробничих відносин. За своїм змістом - це інтегральні утворення, що об'єднують на території районів матеріальне виробництво, інфраструктуру, населення і розселення, локальні природні ресурси. Основою формування і функціонування господарських систем районів є територіально-виробничі комплекси (TBK). Комплексоутворення на території району передбачає об'єднання (інтеграцію) ресурсів усіх відомств - учасників розв'язання конкретних проблем, концентрацію їх у межах TBK, визначення провідних ланок (галузей спеціалізації), пропорційний розвиток усіх комплектуючих виробництв та інфраструктури, використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, створення максимально зручних умов життя і праці населення.

Залежно від характеру взаємного поєднання галузей промисловості, внутрішньо- і міжгалузевих зв'язків виокремлюють прості і складні комплекси. Якщо галузі розвиваються відособлено, між ними немає тісних виробничих зв'язків, але розміщені в одному районі, то вони можуть використовувати для виробничих потреб спільні трудові ресурси, енергетичну базу, транспорт, комунікації. Вже той факт, що різні виробництва розташовані в одному районі, до певної міри вказує на те, що вони мають вплив на характер комплексоутворення. Наприклад, у районі паралельно розвивається видобуток природних будівельних матеріалів і виробництво харчових продуктів. Таке поєднання підприємств називають простим комплексом. Воно передбачає певні спільні обслуговуючі виробництва, зокрема виробничу і соціально-побутову інфраструктури (будівельна база, транспорт, енергетика, водопостачання, ремонтна база, складське господарство, житлово-комунальне господарство, сфера послуг). Прості комплекси можуть поступово трансформуватися у складні утворення за умови розвитку нових підприємств, що виникають у результаті комбінування і територіального зближення кооперованих виробництв. Особливо сприятливі умови для комплексоутворення створюються під час послідовної обробки сировини і напівфабрикатів на етапах виробничого процесу та виробничих відходів. У таких випадках поглиблюється комплексність і формуються нові галузі спеціалізації, відбуваються певні зміни у виробничій і територіальній структурах.

Аналіз розміщення продуктивних сил в окремих економічних регіонах передбачає виявлення головних напрямів розвитку регіональних промислових комплексів, рівня їх спеціалізації та комплексності. Рівень спеціалізації галузей промисловості регіону можна встановити за допомогою індексного методу. Система територіальних індексів відносних показників кількісних характеристик районів, де за основу взято середні показники по країні (району), дає змогу здійснювати широкі порівняння та узагальнення.

Індекс рівня районної спеціалізації галузі

Це відношення частки галузі у певному районі до частки тієї самої галузі в країні:

де ^ - індекс рівня районної спеціалізації М галузі (і = 1, 2, 3,... т) у г-му районі; Р.г - обсяг виробництва і-ї галузі в г-му районі; Рг - обсяг виробництва всієї промислової (сільськогосподарської) продукції в г-му районі (г - 1, 2, 3,... п); Рі - обсяг виробництва в і-й галузі по країні в цілому; Р - обсяг виробництва всієї промислової (сільськогосподарської) продукції по країні в цілому.

За умови 1 галузь промисловості (сільського господарства) належить до виробництв спеціалізації. Наприклад, якщо частка машинобудування в районі становить 36 % у загальній вартості товарної промислової продукції, а в країні його частка дорівнює 36 18 %, то 5[ =-=2,0. Одержаний індекс свідчить про те, що машинобудування в районі є галуззю спеціалізації.

Інший частковий індекс - індекс ефективності районної спеціалізації - виражає відношення обсягу продукції на одиницю витрат (ресурсів) у районі до такого самого показника в країні. Ефективність досягається за рахунок економії капітальних вкладень, скорочення термінів окупності та будівництва (фактор часу). Варто також використовувати систему додаткових показників, до яких належать: 1) собівартість виробленої продукції; 2) питомі капітальні вкладення на одиницю приросту продукції; 3) використання трудових ресурсів і ступінь зайнятості населення; 4) транспортні витрати на доставку продукції в райони споживання.