РОЗДІЛ 8. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Настанови й рішення, яким повинні були слідувати люди у своєму шануванні єдиного Бога, ведуть свій початок від Адама, вважають прихильники ісламу. Релігійний закон, дарований людям за допомогою пророцтв, почався з Нуха (бібл. Ной) й Ібрагима (бібл. Авраам), який через свого первістка Ісма’ша (бібл. Ізмаїл — син Авраама) є прабатьком всіх арабів, а через другого сина Ісхака (бібл. Ісаак) — прабатьком євреїв. Потім пророчий дар був дарований Мусі (Мойсееві), відзначеному особливим одкровенням. Цей закон намагався відродити в його первозданній чистоті пророк Іса (Ісус). В остаточному підсумку останнє, і в силу цього саме правильне з пророцтв, було даровано "печаті пророків" — Мухаммаду, що міг не тільки одержувати одкровення, а й витлумачувати їх. Саме йому, даючи одкровення в Корані, Аллах сказав: "Сьогодні Я завершив для вас вашу релігію, і закінчив для вас Мою милість і задовольнився для вас ісламом як релігією" (5:5), а мусульмани завжди додають після згадування його імені — "Нехай благословить його Аллах і вітає!".

Таким чином, серед безлічі святих людей і пророків ("Ми відправили до кожного народу посланника" (16:38)), здатних приймати божественні одкровення, із трьох десятків пророків, що згадувалися в Корані, і шести найважливіших для монотеїзму, найголовнішим і останнім є Пророк Мухаммад. Звеличуючи важливість його пророчої місії, Аллах посилав йому свого вісника ангела Джибраїла 24 тис. разів, у той час як Адаму —12, Аврааму—42, Мойсею—400, Ісусу—10.

Однак, якщо спробувати реставрувати викладену в Корані логіку віри в пророків, вимальовується цікава картина: Мухаммад закликав повернутися до прадідівської віри, що існувала на землі задовго до людей. Щоб ці заклики були дієвішими, він лякав карою небесною і Судом Аллаха, а не звертався до серця кожної людини, тобто мислив у категоріях родоплемінного суспільства.

4. Віра в загробну віддяку. її необхідність розуміється так: досконалий Бог створює досконалий світ, і людина, яка проводить у цьому світі такий нетривалий час, не повинна випадати з загального плану Творіння, а тому приречена на вічне життя.

Ця віра ґрунтується на трьох догматах:

• про безсмертя людської душі;

• про існування пекла і раю;

• про неминучість останнього — Судного дня світу, коли всі одержать віддяку за свої вчинки.

Характерною рисою мусульманського вчення про загробну віддяку є уявлення про матеріальний характер воскресіння і загробного життя. Про це виразно свідчить такий мусульманський переказ. Один чоловік накопичив величезну кількість гріхів й перед смертю наказав своїх синам спалити Його тіло, стерти попіл у порох і викинути в море. Однак Аллах воскресив його і ... пробачив, адже грішник все ж таки визнав над собою його суд*69.

*69: {Хадисы Пророка.- 3-е изд.- М., 2001.- С 79.}

Пекло, як уявляють його собі мусульманські богослови, знаходиться під сімома землями. Воно теж складається із семи ярусів; тягар покарання зростає в міру поглиблення відповідного ярусу. Найлегша з мук мусульманського пекла полягає в тому, що грішник мусить ходити у вогненних сандаліях. За більш серйозні гріхи його сковують ланцюгами, обряджають в одяг зі смоли і дошкуляють жарою так, що мозок у голові кипить, наче вода на вогні. У Корані говориться:, "Кожний раз, як приготується їхня шкіра, Ми замінимо їм іншою шкірою, щоб вони зазнали покарання" (4:56—59). Для гамування нестерпної спраги пропонується окріп (37:65; 38:57, 56:54) і гнійна вода. Грішник "п’є її, але щойно проковтне, як приходить до нього смерть із усіх місць, але він не мертвий, а за ним — суворе покарання" (і 4:20). При цьому між шкірою і м’ясом зі швидкістю дикого осла бігають хробаки, яких не торкається пекельний вогонь, і увесь час кусають грішника. Є в пеклі й вогненна гора Сауд, на яку грішникам треба піднятися для того, щоб бути звідти скинутими вниз. Сам підйом може тривати без малого 70 років.

В останньому колі знаходиться дерево заккум — "плоди його наче голови дияволів" (37:60-64), призначені в їжу мученикам пекла.

Головне в характеристиці мусульманського раю—затишний тінистий сад з численними джерелами води, такий милий серцю людини, все життя якої пройшло в пекучій безводній пустелі. Праведники в розкішному одязі з численними прикрасами лежать на ложах, часто разом зі своїми дружинами або просто з пишногрудими чорноокими істотами жіночої статі, наданими в їхнє розпорядження. Далі Коран продовжує: "Обходять їх хлопчики вічно юні з чашами, посудом і кубками з теку чого джерела—від нього не страждають головним болем і ослабленням - і плодами з тих, що вони виберуть, і м’ясом птахів з тих, що вони побажають. А чорноокі, великоокі, подібні до перлів бережених, - на подяку за те, що вони робили. Не почують вони там марнослів’я і докорів у гріху" (56:17—24). Треба сказати, що в описах райських насолод мусульманські богослови вбачають лише іносказання, зовсім не схожі за змістом на ті земні поняття, назви яких вони одержали (у противному разі поведінка райських праведників занадто вже відверто нагадувала б поведінку облудних грішників). Але простих мусульман це питання нітрохи не турбує.

Страшний суд мислиться мусульманам так: 40 днів з неба на землю буде литися жива вода, що заллє землю на 12 ліктів вище найвищих гір. Потім зазвучить труба архангела Ісрафіла. з неї по всій землі розлетяться душі померлих, котрі знайдуть свої могили і вселяться у свої тіла. Потім по відповідній трубній команді мусульмани, хто на верблюдах, ішаках або конях, хто на возах — залежно від того, які жертвопринесення робилися ними при житті, відправляться до місця Останнього суду. Суд буде відбуватися на рівнині, біля Єрусалима, що розростеться заради такого випадку до воістину космічних масштабів. Ті, хто зібрався, тіснячи один одного на тисячах ярусів, тисячу років будуть очікувати Бога, який спуститься до них з небес у супроводі сонму незліченних ангелів. Так що часу заново переосмислити своє життя і спробувати передбачити своє покарання буде більш ніж досить. Пророк Мухам мал особисто підведе до Аллаха своїх найближчих сподвижників. Іншим же підсудним будуть вручені книги із записами їх добрих і злих вчинків. Потім відбудеться процедура зважування на "терезах справедливості". Під кінець кожному буде оголошено його вирок, відповідно до якого з кожної тисячі людей тільки один буде призначений для раю. Праотець Адам остаточно відокремить праведників від грішників і відправить їх в пекло або в рай, розташовані по обидва боки престолу Аллаха. Характерною рисою мусульманського варіанта Страшного суду є те, що підсудними будуть не тільки люди, а й джини, а також тварини і птахи.

Треба сказати, що поняття добра і зла, відповідно до яких буде визначатися загробна доля кожної конкретної людини, в ісламі відрізняються від трактувань в інших релігіях. Іслам вважає гріхом не природні бажання людини, а лише їхнє надмірне задоволення.

Далі, якщо в християнстві гріх з часів Адама й Єви передається в спадщину всім представникам роду людського і людина повинна усім своїм життям спокутувати цей гріх, то відповідно до Корану, Аллах пробачив Адам а і повів його "прямим шляхом" (20:120). Щодо мусульман, то вони стільки разів надень повторюють фразу про "Аллаха всемилостивого, всемилосердного!", що зрештою остаточно переконуються в тому, "що було тобі доброго, те — від Аллаха, а що поганого, те — від самого себе" (4:81). Це переконання підтримується авторитетною думкою значної частини богословів, котрі стверджують, що навіть пекельні страждання будуть вічними тільки для не-мусульман.

Мусульмани впевнені, що віра в загробне життя робить людину непохитною і стійкою у виконанні її обов’язків, тому що вона знає – жодний її вчинок не минеться дарма, і Господь чудово обізнаний з усіма людськими справами.

5. Віра в божественне приречення. Ця віра випливає з віри у винятковість і всемогутність Аллаха, завдяки якому всі людські справи ще до створення світу були занесені в особливі скрижалі (36:11), і є зворотною стороною віри в загробну віддяку. Цьому приреченню присвячено багато коранічних айатів, але особливо виразно викладено воно в 51 айаті сури 9 "Покаяння": "Скажи: "Не спостигне нас ніколи нічого, крім того, що заповідав нам Аллах". Звичайно, і в буддизмі, і в християнстві (особливо протестантизмі) елементи такої віри присутні Однак в ісламі вона виражена настільки яскраво, що впадає в око представникам інших релігій, тому вважається специфічною особливістю ісламу. На практиці вона знаходить вираження в звичаї фа-пиха — молитовного звертання до Аллаха на самому початку будь-якої справи, а також в улюбленому всіма мусульманами вислові "Іншаллах!" ("Така воля Аллаха!"), яким з незламним спокоєм мусульманин зустрічає кожну — велику або малу, добру або погану -подію у своєму житті. Європейці вважають, що у вченні про приречення виявляється фаталізм — віра в долю, яку не можна змінити. Однак цей фаталізм, навіть у граничних своїх проявах релігійного екстремізму, не применшує для мусульман активності їхньої життєвої позиції, - адже така воля Аллаха, що створив людину. Наприклад, хвора людина може звернутися до лікаря і видужати. Вона може зайнятися самолікуванням і звести себе в могилу. Зрештою, вона може звернутися до некомпетентного лікаря, у результаті чого її хвороба набуде хронічної форми. Однак у всіх трьох випадках дія волі Аллаха виявиться рівнозначною, тому що й мікроби, й ліки, й хвороби, і лікарів створив Аллах*70.

*70: {Саййид Муджтаба Мусави Лари. Основные положения ислама. Лекции по мусульманской догматике.- Баку, 1999.- С. 76.}