РОЗДІЛ 8. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Однак незабаром Мухаммад у пошуках економічної бази для продовження своєї місіонерської діяльності почав нападати на торговельні каравани мекканців. Унаслідок першого ж серйозного збройного зіткнення 300 мусульман, дисциплінованих, фанатично впевнених у священному характері своїх дій, які, до того ж, зайняли більш вигідну бойову позицію, зуміли завдати відчутної поразки 900 мекканцям й захопити багату здобич — верблюдів, навантажених сріблом та іншими коштовними товарами, десятки знатних полонених. Війна, що розпочалася слідом за цим, закінчилася повною поразкою Мекки, захопленої Мухаммадом у січні 630 р. Кааба, де були знищені всі язичницькі ідоли, стала центром нової релігії. Це виняткове культове значення, порівняне хіба що зі значенням Єрусалима для прихильників іудаїзму, зберігає Кааба й донині.

Мухаммад, однак, продовжував жити в Медині, лише один раз (у 632 р.) здійснивши до рідного міста паломництво, назване "прощальним". Тепер він перетворився на найбільшого релігійного та політичного діяча Аравії, оголосив себе найбільшим з усіх відомих іншим народам пророків, котрий вимагає особливої пошани і поваги. Усі свої сили і здібності Посланець Аллаха спрямовував на організаційне зміцнення нової релігії і розширення сфери її впливу.

У розпал бурхливої багатогранної діяльності Мухаммада спіткала смерть. Помер основоположник ісламу 8 червня 632 p., ймовірно, від плевриту. Виглядав він як люди на м і цної статури, середнього зросту, з довгим, до пліч, волоссям і бородою, що в рік його смерті ще не мали сивини, із пронизливими чорними очима. Могилу для Пророка задавнім звичаєм вирили в ніч смерті на тому ж місці, де він помер. Незабаром поруч із Пророком поховали його найближчих соратників і спадкоємців—Абу Таліба й Омара. Переказ оповідає про три могили, покритих червоним гравієм, що ледь здіймалися над поверхнею землі. У майбутньому це місце ввійшло в мечеть, розташовану неподалік, і прості надгробки були замінені пишними гробницями. За легендою, вільний майданчик напроти гробниці пророка призначений для Ісуса (їси), якому визначено саме тут завершити свій земний шлях після другого пришестя.

Смерть пророка не зупинила поширення ісламу—силою зброї, але часто й добровільно. У рік кончини Мухаммада іслам остаточно утвердився на території Аравійського півострова.

Як основоположник світової релігії Мухаммад зробив, мабуть, значно більше, ніж Будда або Христос. Після нього осиротілій мусульманській громаді залишилися:

1. Організація, заснована на кількох універсальних принципах, найголовнішим з яких був принцип віри в єдиного Бога.

2. Безліч одкровень, висловів, рішень і вчинків, що послужили керівництвом для майбутніх поколінь мусульман у різних сферах життя.

3. Пам’ять про особу, подібну якій ні раніше, ні пізніше не було в Аравії, — пам’ять одночасно про мислителя, суддю, полководця, адміністратора, божого Посланця. Втім, це незвичне для арабських традицій об’єднання в руках однієї особи усіх владних функцій не вважалося сучасниками пророка чимось надзвичайним —Мухаммад здійснював не свою волюта владу, а владу й волю Аллаха.

4. Спогади про вчителя життя, близького і зрозумілого простому народові як своїми людськими чеснотами, так і своїми недоліками. Наприклад, Мухаммад проголосив, що мусульманин може мати не більше чотирьох дружин, але самого себе від цього обмеження звільнив (33:49).

Незважаючи на те, що релігійна система Мухаммада була оригінальною і більш завершеною, ніж християнство в часи Ісуса Христа, на момент смерті п сорока ніщо не передвіщало, що іслам стане світовою релігією. На той час за своїм значенням він не міг суперничати з тим же християнством, що спиралося на величні досягнення античної культури і тисячолітні близькосхідні культурні традиції. Власне, й амбіції засновника ісламу не йшли далі створення єдиної для всіх арабів релігії — недарма ж Аллах обрав серед цього народу "печать пророків" і дав йому Священне Писання арабською мовою. Проте порівняно невеликих сил арабської громади вистачило нате, щоб підкорити Аравійський півострів, де була відсутня єдина політична влада. Відчутно розширивши, таким чином, свою сферу впливу, іслам виявився здатним продовжувати своє поширення.

Якщо ж спробувати порівняти біографії трьох засновників світових релігій - Будди, Христа, Мухаммада, то, на перший погляд, буде не просто провести між ними зовнішні паралелі: настільки різнились їхнє соціальне походження, освітній рівень, спосіб просвітлення, розмах релігійно-політичної діяльності. Різним було й їхнє співвідношення з єдиним Богом: Будда вважався богоподібним створінням, Ісус був Боголюдиною, Сином Божим, а Мухаммад – "лише" найголовнішим із пророків. І все ж таки, на нашу думку, поєднує засновників світових релігій прагнення піднестися над своїм становищем, своєю долею, що випала їм від народження.

8.3. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВІРОВЧЕННЯ ІСЛАМУ. КОРАН

Основні положення віровчення ісламу викладені у Священній книзі — Корані (араб. аль-Куран — читання, точніше, декламація вголос підготовленого тексту, подібно до словосполучень "читати лекцію", "читати вірші", "читати нотацію").

Коран

Віровчення ісламу

Віровчення ісламу ґрунтується на наступних основних положеннях:

1. Віра в Аллаха, доведена до логічно за вершеного монотеїзму. Тут немає Ягве — нехай вищого та єдиного, але упередженого щодо неюдеїв Бога. Немає християнської Трійці — троїчної єдності Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Святого Духа. Тут існує тільки один Аллах (араб. аль-Іллах — божество) — Бог єдиний, вічний, мудрий і всемогутній, всемилостивий. Аллах — і Творець усього сущого, і верховний суддя, чудово обізнаний з усім, що відбувається у світі (57:1 —6, 112:1 —4 та ін.). Недарма всі пророки за всіх часів і у всіх народів, що довели свою богообраність численними дивами, указують мусульмани , закликали людей саме до єдинобожжя. Аллах не матеріальний, нічого не вимагає: "Не бере його ні сон, ні дрімота" (2:256), хоча має певні ознаки особистості: зір, слух, голос, руки; за такою подобою створив він і людину.

Взагалі Аллах має 99 імен, або епітетів, під якими його знають люди, і одне справжнє, відоме тільки пророкам: "Розмірковуй про властивості й дари Творця, а про самого Творця не міркуй, тому що сильніше всього збивається зі шляху той, хто шукає шлях там, де його немає", — повчає з цього приводу всесвітньо відома пам’ятка арабської літератури "Кабус-наме"*67.

*67: {Кабус-намэ.- 2-е изд.- М., 1958.- С. 49.}

Складовою частиною віри в Аллаха є віра в існування ангелів і духів (джинів).