Розділ «2. ЄВАНГЕЛЬСЬКІ КОНФЕСІЇ: БАПТИЗМ, П'ЯТДЕСЯТНИЦТВО»

БАПТИСТИ. Євангельсько-баптистський рух в XIX — на початку ХХст.

Нова хвиля протестантизму в Україні пов'язана з появою тут в XIX ст. баптизму, який поширювався поряд з такими течіями, як меннонітство, євангелізм, адвентизм та ін.

Для освоєння багатих земель півдня України царський уряд в кінці XVIII ст. запросив німецьких переселенців. За німцями на ці землі почали переселятися греки, болгари, румуни та ін. У Причорномор'я переміщалося (або й тікало від поміщиків) і українське населення. Сприяла переселенню іноземних колоністів та обставина, що указом Катерини II від 1787 р. та іншими царськими маніфестами і іменними указами їм було надано різні пільги: наділення великими земельними володіннями, надання свободи віросповідання, звільнення від військової служби, різних податків, виділення довготривалих позик. Серед переселенців були представники різних віросповідань — в основному менноніти, а також лютерани і реформати.

В результаті освоєння північного Причорномор'я, де створювалися крупні маєтки і невеликі фільварки, коло Олексан-дівська (нині М.Запоріжжя) та на річці Молочній утворилася велика кількість меннонітських колоній. Тоді на півдні України організувалися Й інші протестантські поселення.

Велику роль у поширенні протестантських ідей, зокрема так званого пієтизму, відіграли динамічні проповідники, які прибули з Вюртемберга (центр пієтистів на півдні Німеччини). Основну увагу вони звертали на реальності особистого звернення до Бога і почуття духовної близькості з ним. Керівні діячі пієтизму організували Російське біблійне товариство, яке багато зробило як для перекладу Біблії російською мовою, так і для її пропаганди серед населення. Особливі заслуги в цьому плані книгонош, серед яких було чимало відомих у майбутньому діячів баптистсько-євангельського руху.

Штундизм — предтеча баптизму в Україні

Соціально-політичні й духовно-моральні передумови виникнення та поширення баптизму в Україні

Під впливом розвитку капіталістичних відносин селяни все більше й більше втрачали патріархальні устої в господарстві, побуті, втягуючись у товарно-грошові відносини. Відбувався активний процес "розселянювання", тобто розшарування селянства на бідняків і батраків, з одного боку, і заможну його частину, з іншого. Велика частина заможного селянства перетворювалася на торгову буржуазію. Коли в другій половині XIX ст. концентрація землі в руках поміщиків досягла величезних розмірів, то масову і разом з тим політично помірковану боротьбу проти них очолили найбільш заможні селяни. Вони були настроєні проти поміщиків як головні орендарі їхніх земель й основні конкуренти в хлібній торгівлі. Зрозуміло, що в зниженні орендних цін і відчуженні поміщицьких земель були зацікавлені також середняки з бідняками. Саме в цьому середовищі, де активно утверджувалися капіталістичні відносини, відбувалося бурхливе зростання протестантизму, зокрема баптизму та євангелізму.

Слід вказати й на ідеологічні передумови виникнення баптизму в Україні. Завдяки саме віровченню протестантизму селяни мали можливість прилучитися до цілісної радикальної, хоча й релігійної ідеології, яка виходила далеко за межі ортодоксального православ'я, бо в своїй основі несла в собі зерно соціального і духовного протесту. Це і спрощена "дешева" церква (без розгалуженої і складної системи обрядодій та інших релігійних церемоній), і більш-менш (порівняно з православ'ям та католицизмом) демократичний характер внутрішньообщинних відносин. І не випадково на першому етапі свого розвитку протестантські течії в Україні зарекомендували себе своєрідною формою демократичного руху.

До причин, що відіграли важливу роль у поширенні баптизму-євангелізму, слід віднести цілий комплекс факторів духовного порядку. Характеризуючи моральний стан народу в дореформений та пореформений періоди (реформа 1861 р.), навіть самі православні автори, котрі досліджували це явище з метою перешкодити його поширенню, майже одностайні в тому, що внутрішнє життя православних парафіян дійшло до занепаду. Релігійні приписи та обрядові дії виконувалися формально, далеким від моральної досконалості було православне духовенство. Позначилося й проведення богослужіння в православних храмах церковно-слов'янською мовою, майже незрозумілою для парафіян. Деградація в духовній сфері суспільства досягла крайніх меж. "Моральна розпуста, — писав один православний автор, — голосно заявляла і заявляє про себе не лише в сімейному і побутовому житті простолюду, але і в органах його суспільного управління. За повідомленням благочинного Київської єпархії, в окрузі якого розміщені села Косяківка та Чаплинка, в 1875 році на 107 законнонароджених дітей виявилося 40 незаконнонароджених". Далі він цитує один документ: "Пияцтво серед чаплинців до того було розвинуте, що тих, хто не відвідував корчми, не вважали і за господарів; пияцтву віддавалися не тільки чоловіки, але й жінки і обох статей підлітки".

Небачених розмірів на той час набув і національний гніт українського народу російським царизмом. Незабаром, у кінці XVIII ст., царизм знищив рештки української автономії (Запорозька Січ). Рідну мову остаточно заборонили в 1863 р. горезвісним указом міністра внутрішніх справ Валуєва: "Никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может". Процес русифікації ще більше посилився. Український народ позбавлявся права на освіту, свою культуру. Іван Огієнко повідомляє, що з 1768 до 1875 року, тобто за трохи більше ніж сто років, в Україні шкіл зменшилося втроє, тоді як чисельність населення зросла вдесятеро. Українська земля заніміла в кайданах кріпацтва.

Тож невипадково серед української інтелігенції набули поширення всілякі раціоналістичні та скептичні ідеї. Середина XIX ст. — це також початок активного поширення просвітницьких ідей (Кирило-Мефодіївське братство тощо). Таким чином, звернення до баптизму стало своєрідним протестом проти духовного гніту з боку офіційної православної церкви та існуючих соціальних порядків, оскільки нова віра з її проповіддю загального братерства й рівності, есхатологічним самозаспокоєнням легко сприймалася масами. Отже, можна зробити висновок: протестантизм в Україні не "чужорідне" віровчення, занесене із Заходу (хоча й іноземного фактору недооцінювати не можна), а цілком самобутній процес, закономірний підсумок богошукання простого народу.

Як відомо, баптизм виник за рубежем. Перша баптистська громада утвердилася в Англії в 1609 р., а в 1639 р. — в Америці. Уже перші послідовники нового вчення заявили, що вони хрестять дорослих шляхом занурення їх у воду (від грецьк. baptizo — занурюю у воду, хрещу водою), і таким чином не визнають християнського хрещення немовлят. Згідно з вченням баптизму кожен віруючий володіє даром містичного єднання з Христом і в такий спосіб може поширювати віровчення нарівні, з пресвітерами, проповідниками (принцип загального священства). Кожна баптистська громада є незалежною організацією віруючих, яка управляється самостійно (принцип автономії громад). Догматика баптизму грунтується на Біблії, котра вважається єдиним керівництвом для віруючих як у питаннях віри, так і в суспільному й сімейному житті.

Баптизм швидко поширився в Америці, в країнах Західної Європи, проник в Азію. У 60-х роках XIX ст. одним з районів поширення баптизму і став південь України. Майже одночасно з баптистами тут з'явилися і євангельські християни. В 1905 р. проходив Перший всесвітній конгрес баптистів (у ньому брала участь делегація баптистів Росії) і було створено Всесвітній Союз баптистів.

Серед баптистів існує дві основні течії, котрі виникли ще в першій половині XVII ст.: "загальні (генеральні) баптисти" і "осібні (партикулярні) баптисти". Згідно із вченням "загальних баптистів" (вони ще названі "баптистами свободної волі") Бог визначив спасіння всім, хто увірував у спокутну місію Христа, яка приваблює свободою волі людини. "Осібні баптисти", котрі засвоїли вчення Кельвіна про боже приречення, вчили, що бог з самого початку визначив одних людей, обраних до спасіння, а решту до загибелі. З часом концепції "осібних баптистів" завоювали основну масу послідовників цієї течії протестантизму.

Виникнення й організаційне об'єднання євангельсько-баптистських громад на півдні України

Перших баптистів в Україні, котрі дотримувалися "осібного баптизму", охрещено в р. Інгул в 1864 р. в Єлизаветградському повіті Херсонської губернії в німецькій колонії Новий Данціг з числа лютеран, реформатів і католиків. У 1867 р. в Карлівці й Любомирці завдяки зусиллям Ю.Цимбала, Т.Хлистуна, І.Рябошапки організовано громади баптистського спрямування, хоча ніхто з віруючих ще не був охрещений. Звичайно, баптисти з числа українців спілкувалися із своїми одновірцями — німцями з числа колоністів. Часом навіть проводилися спільні молитовні зібрання, на яких читалося Євангеліє, співалися гімни, велися розмови на релігійні теми. У тісному контакті з цими баптистами були й братські меноніти Ейнлагзької громади (в межах нинішнього м. Запоріжжя). Під час приїзду одного з відомих менонітських діячів А.Унгера 11 червня 1869 р. в р.Сугаклеї біля колонії Старий Данцінг прийняв водне хрещення перший український баптист Юхим Цимбал.

Виникненню євангельсько-баптистських громад у Таврійській губернії передувала діяльність у селах Ново-Василівка та Астраханка Бердянського повіту новомолокан або молокан донського напряму чи захаровців, які ще іменували себе євангельськими християнами. їхнє віровчення, викладене Зиновієм Захаровим, відрізнялося від баптистського в основному визнанням необхідності хрещення дітей віруючих батьків у молодшому віці, а не тільки дорослих віруючих. Крім того, євангельські християни практикували омовіння ніг, проти чого заперечували баптисти. Саме серед протестантів різних напрямів цього регіону й розгорнули в 70-х роках місіонерську діяльність такі баптистські проповідники, як М.Воронін, В.Павлов, І.Рябошапка та ін. Вони проводили багатолюдні зібрання віруючих і здійснювали водне хрещення. У 1884 р. в Ново-Василівці Таврійської губернії відбувся перший самостійний з'їзд баптистів, на якому засновано Союз російських баптистів. Його головою було обрано німецького місіонера І.Віллера. Але вже у 1885 р. керівником союзу стає Д.Мазаєв, процвітаючий мільйонер з Приазов'я.

Завдяки зусиллям баптистських проповідників виникли перші громади у Волинській, Подільській, Чернігівській та Полтавській губерніях. На 70—80-і роки XIX ст. припадає масове поширення баптизму і в Галичині. Перша група баптистів утворилася в м.Коломиї прибулим з м.Берегове, що на Закарпатті, кушнірем Миколою Войтюком. Незалежно від цієї групи у Львові теж виникла група віруючих, яка займалася студією Біблії. Не можна не погодитися з висновком М.Грушевського, що вже в 70-х роках XIX ст. баптизм виступав як "визначне явище українського життя, схвилювавши й урядові, і громадські українські круги".