Розділ І. ДОБА ДАВНІХ РЕЛІГІЙ. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ-РУСІ

1. РЕЛІГІЇ СТАРОДАВНІХ СУСПІЛЬСТВ

Українському народові дісталася величезна культурна спадщина від своїх попередників. Чисельні народи проходили з Азії на захід чорноморськими степами. І якою б жахливою не була та чи інша навала, ніколи вона не призводила до винищення всього населення. Школи не рвався зв'язок поколінь. Від одного покоління до іншого передавалися господарські традиції, культурні зв'язки, релігійні звичаї та обряди.

Територія, на якій постала східно-слов'янська цивілізація, являла собою терен перехрещування культурних, політичних і, звичайно, релігійних впливів між Сходом і Заходом. Ця цивілізація зберегла і трансформувала в собі здобутки різних культур. Вона мала всі можливості для того, щоб розвивати в себе багату культуру, побудовану на слов'янському грунті шляхом синтезу обох цих впливів.

Шлях формування релігійної свідомості: від чуттєво-надчуттєвого до теїстичного типу надприродного

В релігії того чи іншого суспільства по-своєму відображався життєвий досвід людей, зберігалася система емоційно-образних уявлень і переживань, норм людського буття. Однак всі релігії виконували одну й ту ж культурно-історичну роль. Вони виступали засобом соціальної регламентації та регуляції, засобом збереження й упорядкування традицій, звичаїв і обрядів. Щоб зрозуміти світосприймання, характерне для тогочасних суспільств, потрібно усвідомити властиві їм проблеми, що були в тодішньому способі виробництва. Розклад традиційних форм виробництва та суспільного устрою завжди супроводжував зміни в релігійному світогляді. Коли відбувається розклад традиційних ідей і вірувань, тоді розвивається пошук нових форм думки, виникають прагнення до нових споглядань. Але старі релігійні традиції та вірування не знищуються, не зникають безслідно, а переходять до нової системи релігійних поглядів, адаптуються там і набувають нової значимості. Релігійна свідомість народу проходить складний шлях свого формування від чуттєво-надчуттєвого типу надприродного (фетишизм, тотемізм та ін.) через анімізм, потім через демонічний тип, провідною ідеєю якого є віра в духів, до теїстичного типу надприродного, в центрі котрого перебуває постать Бога.

Однією з найбільш істотних рис, якими відрізняються образи богів від образів фетишів, тотемів, душ і духів, є їхній двоїстий характер: у фантастичних уявленнях про надприродне тепер відображаються не тільки таємні сили природи, а й стихійні історичні сили, а важливою особливістю образів богів є їхня творча функція. Якщо, наприклад, надприродне як чуттєво-надчуттєве могло оберігати від захворювань чи викликати дощ, бути покровителем при полюванні чи носієм життя, якщо пізніше духи запліднювали тварин і рослини, були господарями гір, лісів, вод тощо, але не створювали ні вод, ні рослин, ні тих чи інших явищ довкілля, то боги творять предмети, явища й світ у цілому (Лобовик Б. А, Религиозное сознание и его особенности. — К., 1986. — С.201—203). Поклоніння "вищим силам" приводить до створення образу бога як вищої істоти. І з історичною зрілістю релігій ідея Бога перемагає все демонічне, однак не звільняється від нього повністю, а трансформує його в собі. Такий тернистий шлях у розвитку й становленні релігійної свідомості пройшов і український народ, увібравши в себе всі риси, характерні для тих стародавніх суспільств, що існували на його теренах.

Поставали і сходили з історичної арени України могутні цивілізації кіммерійців, скіфів, сарматів, готів, гуннів та інших народів, та не загубилося у віках їхнє багатоманітне культурно-релігійне надбання, а через релігію стародавніх слов'ян воно знайшло своє відображення в релігійній свідомості українського народу. Цікавою є думка Б.Ребіндера про те, що має існувати певна "національність завдяки землі'. Народ, котрий залишається на рідній землі і продовжує її обробляти, зберігає свою національність легше, ніж загарбник, який би він не був сильний та енергійний. Навпаки, "народ, який іде з рідної землі й оселяється, хоча б і в прекрасних умовах, на чужині, навряд чи збереже свої національні особливості". (Ребіндер Б. Влесова книга: Життя та релігія слов'ян. — К., 1993. — С.72—73.) Та слід зауважити, що ці "національні особливості", серед яких релігійність посідає одне з чільних місць, не відмирають, а перероджуються, інфільтруючись у менталітеті корінного населення. Таким чином, шляхом руйнації і синтезу світоглядних елементів відбувається формування нової ідеологічної системи.

Обряди й вірування племен ямно-катакомбної культури

З проникненням степовиків на територію Правобережної України та Нижнього Подунав'я (IV тис. до н,е.) значних змін зазнає трипільська культура. Зі сходу запозичується звичай ховати покійників у скорченому, на спині, положенні й посипати їх вохрою, а також так звані конеголові скіпетри, антропоморфні стели тощо (Тєлєгін Д. Я. Основні періоди історичного розвитку населення території України у V — першій половиш IV тис. до н.е. // Археологія. —1993.—№1.— С.18). А, як відомо, поховальний обряд, ритуали, пов'язані зі смертю? — найважливіші складові стародавніх релігій. Племена, які ховали покійників в ямах у скорчених позах, носять умовну назву племен ямної культури, катакомбної — на території України (назва від гробниць — катакомб). Питання походження катакомбних племен викликають багато суперечок, бо ж релігійній системі цього населення спостерігаються близькосхідні культові елементи, особливе місце серед яких посідає обряд модельованих черепів, котрий полягав у тому, що на лицеві кістки черепа, звільненого від м'яких тканин і мозку, накладалася спеціально виготовлена маса з глини з домішками вохри та потовчених кісток. Після моделювання череп розмальовувався фарбами, а на тім'я натягувався скальп. Форма та прийоми цього обряду тісно пов'язані з Близьким Сходом. (Подібні знахідки в Ієрихоні датуються 7000—6000 рр. до н.е.).

Згідно з уявленнями давньоєгипетської релігії кожна людина в потойбічному світі має свого двійника, який живе доти, доки зберігається тіло. З метою збереження тіла в Єгипті проводилося бальзамування померлих. Аналогічна за змістом, формою та засобами муміфікація відома й для часів катакомбної спільності на території України. Серед катакомбних племен були поширені вірування, що відображалися в обожнюванні сонця й вогню та в пов'язаних з ними ритуалах. Відоме Виноградненське святилище, присвячене Богові сонця, подібне за конструкцією до хетських храмів. А знайдена там гранітна стела у вигляді сокири дає підстави говорити про вшанування Бога дощу та грози. Адже сокира на Близькому Сході була атрибутом саме цього божества. (Пустова-лов С.Ж. Деякі блізькосхідні елементи в ідеології катакомбного населення Північного Причорномор'я // Археологія. — 1993. — №1. — С. 24—31.)

Населенню ямно-катакомбного часу були притаманні й міфологічні уявлення. Зокрема, змієборчий космогонічний міф, пов'язаний з боротьбою Бога сонця з темрявою та водною стихією, уособленими в образі міфічної рибозмієподібної істоти. У гроті Кам'яної Могили (поблизу м. Мелітополя) відкрито скульптурне подібне зооморфне зображення з позначеними слідами ударів гострим предметом і відбитком людської стопи. Це пов'язано з релігійним обрядом вбивства. Зображення ступні, що пов'язане з культом предків, слугувало символом героя або антропоморфного божества, яке перемагає рибозмія. Черепи бика, знайдені у поховальній споруді поблизу м. Красноперекопська, свідчать про поширення серед племен катакомбної культури культу домашніх тварин.

У катакомбному суспільстві був пантеон на чолі з громовержцем або іншим богом, зберігалися основні для простого населення мисливсько-магічні вірування, поширювалися землеробсько-скотарські культи — близькосхідні за походженням, яких дотримувалася пануюча верхівка.

Під впливом катакомбної ідеології в стародавніх праслов'ян, до яких багато вчених відносять племена східнотшинецької культури (північні райони України), комарівської культури (Підкарпаття та Західне Поділля) та племена білогрудівської культури (між середньою течією Дніпра на сході й рікою Збруч на Заході), поширювалися віра в існування душі й потойбічного світу, землеробські та скотарські культи, обожнювання сонця та вогню.

Релігійний світогляд кіммерійців

Першим народом на території України, який мав власну назву, були кіммерійці (IX—VII ст. до н.е.). Згадки про племена кіммерійців є в "Одісеї" Гомера, "Історії" Геродота та в деяких малоазійських джерелах. Для їхнього релігійного світогляду характерні віра в душу та життя після смерті. Це підтверджують розкопки курганів, в яких знаходять речі, котрими користувався покійник за життя. У чоловічих похованнях — кинджали, деталі кінської збруї. Іноді — залишки коня, наконечники для стріл, жертовну їжу. У похованнях жінок — золоті та бронзові скроневі кільця, скляне й золоте намисто, глиняний посуд.

На побутування в кіммерійців культу Богині-матері вказують стели із зображенням жінки, які мали культовий характер. Культ Богині-матері — найхарактерніша риса формування релігійної свідомості багатьох народів. Колисковою всіх релігій була жіноча природа, що запліднювалася й розквітала від контакту з чоловічою природою. Чоловік і жінка започатковували світ, а найбільш виразні атрибути їхньої статі обожнювалися. Стародавніми релігіями звеличувалася й любов матері як єдиної годувальниці та захисниці дитини.

Культ Богині-матері в кіммерійців — це відлуння релігійного культу ранньонеолітичної (дотрипільської) та трипільської доби. Глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими прикметами, фалічні зображення, чоловічі фігурки із збільшеними статевими органами, статуетки жінки з дитиною на руках дають уявлення про тогочасний релігійний світогляд, про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і Рожаниць, поширеного в дохристиянських віруваннях східних слов'ян.

Поклонялися та приносили жертви жіночому божеству Богині-Діві й таври, які населяли Кримський півострів в IX—

III століттях до н.е. Херсонесці запозичили цей культ у таврів і елінізували його. Богиня—Діва представляла місто Херсонес, була його головним божеством і покровителькою. Пам'ять про Діву збереглася і в українському фольклорі. Відлуння цього культу знаходимо в "Слові о полку Ігоревім" та в українській народній традиції про Діву — царицю русалок.