Розділ «3. ПРОГНОЗИ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ РЕЛІГІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СВІТІ»

У своїй знаменитій праці "Повернення сакрального: аргументи щодо майбутнього релігії" (1983) американський соціолог Д.Белл зазначав, що наприкінці XVIII і на початку XIX ст. більшість мислителів чекали, що у XX ст. релігія щезне. На зламі XIX — XX ст. багато хто із соціологів вважав, що релігія існуватиме не довше, ніж до початку XXI ст. Релігія ототожнювалася із забобонами, формою уникнення страху, виявом світської обмеженості тощо. XX ст. істотно скоригувало погляди філософів, соціологів, історіософів на майбутнє релігії.

Головними чинниками цієї корекції стали: колосальні політичні катаклізми останнього сторіччя II тисячоліття і, зокрема, дві світові війни, які призвели до небачених дотепер людських втрат; вичерпаність прогресистської схеми сприйняття історії, згідно з якою людство розвивається у висхідному, попри окремі "відкатні" кроки, напрямі; загострення глобальних проблем сучасності, поява і поширення зброї масового знищення, наближення екологічної катастрофи; орієнтаційна криза західної, сутністно секулярної цивілізації; планетарна глобалізація й уніфікація; поглиблення і диференціація антропологічних знань, майже повсюдне прагнення повернення до сталих архетипів, укорінених у самій природі людини.

Велике значення в цьому процесі відіграла відмова від наївного ставлення до досягнень науково-технічного прогресу, в якому дотепер убачали панацею від усіх соціальних хвороб. Розширення розламу між інтелектуальним і моральним станом світу вказало на драматичну проблему розвитку цивілізації: науково-технічний прогрес, який не супроводжується моральним прогресом і духовним зростанням людини, призводить до катастрофічних криз і ставить людство на межу самознищення. Спостерігаючи за цією цивілізаційною суперечністю, М.Бердяєв ще до Другої світової війни та ядерної зброї сформулював його розуміння вичерпною формулою: "Коли дано таку страшну силу в руки людини, тоді доля людини залежить від її духовного стану" (Духовное состояние современного человека //Путь. — 1932. — №35. — С.59).

Роль релігії в майбутньому

Можливі тенденції релігійних змін

Названі фактори мають бути врахованими в процесі моделювання майбутнього релігії. Аналізуючи наявні тенденції і ключові періоди історії релігій, можна припустити, що релігія в майбутньому буде більш плюралістичною. Цілком очевидно: старе буде так чи інакше мирно або конфліктно співіснувати з новим. Адже всі елементи церковно-богословського комплексу завжди перебувають у процесі оновлення — більш або менш радикального; те, що тепер є вкоріненою традицією, свого часу було новацією. Універсалізм і надалі співіснуватиме з виключністю, суворі й прості доктрини фундаменталістів — з всеосяжністю інтелектуальних релігій. Повернення до ісихастських (містично-споглядальних) духовних практик не виключає збільшення числа прибічників релігії "планетарного мозку", згідно з якою Земля — цілісна жива істота, яка має "кров'яну систему" (ріки і моря), "пульс" (зміна дня і ночі), "глобальний мозок" (людство), де кожна людина є "нервовою клітиною".

Величезна множинність релігійних систем буде, очевидно, однією з головних тенденцій майбутньої релігійної картини світу.

Розглянемо тепер докладніше деякі можливі тенденції розвитку релігії на початку наступного тисячоліття. Помітним може стати процес своєрідної релігійної конвергенції, звернення дедалі більшого числа осіб, вихованих на християнській традиції, до східних релігій, і навпаки. Власне, досить сильні паростки цієї тенденції спостерігаються вже з останньої третини XX ст., коли соціологи почали говорити про справжню "орієнталізацію" Заходу, а захоплення східними релігійними вченнями набуло масового поширення серед молоді. Водночас християнство почало завойовувати прихильників серед учнівської та студентської молоді країн Сходу. Вже в середині 60-х років в Японії склалася досить цікава ситуація: в той час, коли християни становили лише 0,7% населення країни, майже половина з опитаних віруючих студентів і дві третини віруючих студенток вважали себе християнами. Згідно з дослідженнями сінгапурських соціологів 90-х років найбільш освічена, мобільна й забезпечена частина сінгапурського суспільства, яка прагне високих життєвих стандартів, полишає таосизм і традиційний китайський спосіб життя і приймає християнство. Такі зміни в масштабі планети здатні посилюватися; вони відбуватимуться поряд із більш масштабними процесами раціоналізації "логічного Сходу" і прагнення оздоровлення Заходу східною духовністю. Уже зараз релігійні практики й поняття Сходу впевнено входять у західний культурний і духовний обіг. Спроби західно-східного релігійного синтезу не слабшатимуть і в пострадянських країнах, де багаторічна відсепарованість від традиції і — як наслідок — поверхове знайомство з нею, продукуватиме й надалі спроби еклектичного "доповнення" християнства східними вченнями та філософськими системами.

Очевидно, не стане меншою і виразна зацікавленість європейських інтелектуалів та середнього класу ісламом. Хоча масштаби цього інтересу не слід перебільшувати, але проживання визнавців ісламу в країнах Європи і Північної Америки внаслідок міграційних процесів, ймовірно, і далі буде збільшуватися. В середині 90-х років в Європі налічувалося вже 20 млн. мусульман, у США — 5 млн.

Доволі цікаві тенденції, які проливають світло на можливий майбутній розвиток, супроводжували також еволюцію буддизму впродовж XX ст. Колонізація, а потім і процеси модернізації в Азії спричинили серйозні зміни в традиційному способі життя і в релігійних віруваннях населення континенту. Деякі буддистські країни (Шрі Ланка, Бірма, Таїланд та ін.) потрапили під сильний колоніальний вплив. Подекуди активність християнських місіонерів супроводжувалася силовим тиском, руйнацією буддистських храмів і нищенням реліквій. Невипадково буддизм став символом національно-визвольних змагань і відігравав серйозну роль у мобілізації сил на боротьбу з колоніалізмом. Водночас вплив традиційних буддистських інституцій у багатьох східно-азіатських країнах було підірвано процесом модернізації, поширенням західної освітянської моделі. Індустріальне суспільство піддало сумніву чернечий ідеал буддизму, а в таких країнах як Тайвань, Корея та Японія конфуціанство виявилося більш спроможним адаптуватися до нових соціальних умов, ніж буддизм. В Японії він виявився настільки сфокусованим у ритуально-обрядовій сфері життя соціуму, що буддизм тут часто називають "поховальною релігією". Однак приблизно з 1870-х років стрімко зростає зацікавленість буддизмом на Заході. Інтелектуали, котрі спочатку вбачали в ньому об'єкт наукового дослідження, приймають буддизм як джерело духовного вдосконалення. Японський дослідник буддизму М.Хаяші формулює у зв'язку із цим три положення щодо сучасного стану буддизму у світі: японський буддизм стає "ритуальною індустрією", південно-східний — знаряддям національного руху, західний — медіативною технікою. Він вважає, що вчення Будди буде полишати дотепер традиційний для нього ареал поширення, приваблюючи західних неофітів більше, ніж буддійських монахів. Поширеність інтересу до "колеса перетворень" на Заході М.Хаяші вважає симптомом майбутніх тенденцій релігійної картини світу.

Треба, однак, зазначити, що буддизм демонструє волю до оновлення і в традиційному для себе регіоні. Однією з тенденцій, яка дає змогу говорити про динамічність цього процесу, є мирянський рух, який наполягає на своїй рівності з монахами в служінні Будді.

Водночас взаємопроникнення релігійних традицій здатно употужнювати ізоляціоністсько-фундаменталістські хвилі. Цілком очевидно, що сучасне піднесення ісламського фундаменталізму постає як реакція на наступ вестернізованої цивілізації, спроба застосувати старий захисний механізм у нових соціокультурних умовах. Індуїстський фундаменталізм також має під собою подібне підґрунтя.

Треба взяти до уваги й те, що деякі релігії беззастережно відкидають саму можливість навіть елементів взаємопроникнення і в дихотомії універсалізм — партикуляризм повністю віддають перевагу другій тенденції. Ці релігії, в яких етнічні, культурні й конфесійні рамки практично повністю збігаються, блокують можливість ерозії сформованого ними етнокультурного простору, ідентичність якого не визнає сторонніх впливів. Серед таких релігій найпомітнішими є сінто й іудаїзм.

Майбутнє християнських церков і спільнот

Особливий інтерес становлять можливі напрями змін у світовій конфігурації християнських церков і деномінацій. XX ст. супроводжувалося активним зміщенням християнства з півночі на південь, у напрямі країн третього світу. Так у 1900 р. в Європі налічувалося 63,1% католиків від їхньої загальної чисельності у світі, в Африці — 0,8, в Латинській Америці — 22,1%. Однак впродовж XX ст. конфесійне обличчя дуже багатьох африканських країн принципово змінилося. Якщо, скажімо, в Камеруні на початку століття християни становили 0,4% населення країни, то в 1980 р. — 55,5%; в Конго — відповідно 2,5 і 93; в Заїрі — 1,4 і 94,5; в Анголі — 0,6 і 90% і т. ін. Наприкінці 60 — на початку 70-х років щорічне збільшення християн в Африці (на південь від Сахари) становило 2,8% внаслідок природного зростання населення і на 2,2% — внаслідок навернень (в абсолютних цифрах — 7,5 млн.).

Разом із тим, частка християн у деяких європейських країнах за цей період зменшилась: у Франції з 99,3 до 80,1%, Віталії —з 99,7 до 83,6, у Нідерландах —з 96,5 до 85,7%.

Враховуючи демографічні, міграційні, етнокультурні та етноконфесійні процеси, фахівці розраховують, що в 2000 р. 45,5% католиків, наприклад, мешкатиме в Латинській Америці, 13 — в Африці, а в Європі частка їх зменшиться до 22,1%.

Однак, очевидно, це просування на південь християнства дедалі уповільнюватиметься. По-перше, місіонерська база для його подальшого поширення стала значно вужчою. Племенні релігії, що були головним об'єктом місії в країнах третього світу, у 1985 р. охоплювали лише 1,9% населення планети. По-друге, у своєму просуванні на південь християнство неминуче вступає у конфлікт з ісламом. Драматичне загострення цього конфлікту посідає одне з центральних місць у дуже багатьох футурологічних схемах.

Ісламські центри наприкінці XX ст. розгорнули масштабну місійну працю в Західній і Східній Африці. Особливо активні вони в регіонах, які зазнали стихійного лиха, переживають голод і війни. Причому в багатьох таких районах іслам виграє змагання з християнством. Деякі ісламські місіонери водночас вважають, що загрозою ісламові тут є не християнство як таке, а поширення західного матеріалізму, не послання Ісуса, а модернізм, не церква з європейським обличчям, а капіталізм у західній мантії (Е.Мазруї).