Розділ «4. НОВІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ Й ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ»

Особливості поширення нових релігійних течій в Україні

Останніми роками в Україні, крім традиційних (православ'я, греко-католицизм, католицизм, протестантизм, іудаїзм, іслам) релігій, поширюються нові релігійні течії. Серед них є такі, що історично не успадковані нашим народом від попередніх епох, не притаманні його релігійній духовності, культурно, побутово, ментально не укорінені, але набувають популярності внаслідок місіонерства проповідників з їхньої історичної батьківщини. Нетрадиційними для України вважаються релігії переважно східного (індуїстського, буддійського та ін.) напряму.

До нових релігійних рухів належать і так звані неорелігії, які оформилися порівняно недавно — в другій половині XX ст. Поява їх зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Разом з цим неорелігії виступають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, котрі, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі кількох, творять нове віровчення, культ, організацію. Організація вважається самодостатньою й незалежною від будь-якого релігійного центру, а її засновник і керівник — обраним Богом. Серед численних неорелігії, які, як правило, є частиною молодіжних рухів, що виникають у середовищі інтелектуалізованих верств населення, виділяють неохристиянські, неоорієнталіські, неоязичницькі та інші утворення. Сьогодні в Україні представлено майже всі відомі у світі напрями неорелігій.

Крім нетрадиційних та неорелігійних течій, Україна знайомиться з релігійними рухами "нью ейджа" ("нового віку"), що виникли у 80-х роках нашого століття. В основі цих рухів лежить ідея нового віку — якісно іншого періоду в розвитку людства, на відміну від попереднього, — невдалого, "пропащого" в багатьох розуміннях. Як певне ідейне поєднання традицій Сходу й Заходу течії "нью ейджа" пропонують людству цілісні перспективи його буття в єдності тілесного, духовного і ментального начал. Ці начала оформляються в певні концепції, теорії про сутність людського існування, яка вбачається в пробудженні в людині вищого Я. Для реалізації цієї мети використовуються нетрадиційні способи і методи трансформації людської свідомості, поліпшення стану здоров'я як фізичного, так і психічного, освоюються різні практики езотеричних або духовних традицій тощо.

За даними Державного Комітету України у справах релігій, станом на 1 січня 1999 р. в Україні зафіксовано 581 неохристиянську громаду, 84 громад орієнталістського напряму, 46 неоязичницьких громад тощо. У поліконфесійному середовищі нашої країни частка таких течій незначна (3%), та їхній вплив на суспільне життя не вимірюється кількістю угруповань або прихильників.

Нова ситуація, що склалася в релігійній сфері, — поява і поширення нетрадиційних і модернових вірувань — спричинена багатьма факторами. Серед них соціально-економічна і політична нестабільність суспільства; девальвація системи цінностей тоталітарного режиму, зокрема декретованого світоглядного монізму й ідеологічний вакуум, що виник як наслідок цього; неминуча внаслідок цілеспрямованої атеїзації суспільства криза традиційних церков; активне й зацікавлене місіонерство зарубіжних неорелігійних центрів. Крім зовнішніх причин поширення неорухів, є внутрішні, котрі визначають напрям пошуків кожною людиною своїх власних духовно-ціннісних орієнтирів.

Зрозуміло, Україна успадкувала ті риси, які характеризують модернові релігії взагалі в будь-якій країні (універсалізм, синкретизм, орієнтація на спільний містичний досвід, як правило, відкритість до послідовників різних релігій і релігійно-філософських систем, авторитаризм лідера руху, жорстка організаційна структура релігійних громад тощо). Однак українським релігійним новітнім течіям притаманні й певні специфічні ознаки. Насамперед характерним є те, що в Україні поява нових релігій збіглася з періодом релігійного відродження , а тому може розглядатися як прояв плюралізації релігійного життя.

Спостерігаючи за темпами поширення нетрадиційної релігійності в нашій країні, варто відзначити відносну повільність цього процесу. Це пояснюється тим, по-перше, що після тривалого періоду так званої безрелігійності з "дозволом" відкрито вірити в Бога значна частина людей звернулася до звичних релігій — до християнства, іудаїзму, ісламу. По-друге, якщо для зарубіжних країн неорелігії були, як правило, мовно адаптовані, то в Україні, навпаки, мовний фактор відіграв гальмівну роль в їхньому утвердженні.

Врахуємо і те, що на Заході новітні релігійні явища постали певною альтернативою існуючим традиційним релігіям. На наших теренах вони виникали і як протест проти комуністичної ідеології, і як форма своєрідного дисидентства. Окрім цього, деякі новітні рухи в Україні мають і суто прикладну спрямованість. Подеколи вони сприймаються певною мірою як форма або засіб фізичного чи психічного оздоровлення (йога, медитація тощо). Характерною рисою українських неорухів є те, що майже всі вони прийшли в Україну безпосередньо не від вчителя-засновника, а від його західних учнів, тобто через посередників.

Відносна легкість проникнення в нашу країну неорелігій пояснюється також географічною специфікою України, яка, з огляду на своє межове становище, між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю була відкрита різним впливам. Це сформувало в нашого народу певний плюралізм світогляду, терпиме ставлення до інакомислення, в тому числі і до релігійного, що, як правило, збігається з неорелігійними орієнтаціями.

Неорелігії в Україні мають і деякі інші особливості. Якщо в зарубіжних країнах приплив вірних до неорелігій відбувався за рахунок віруючих, які йшли по шляху переосмислення офіційних церковних доктрин і релігійної символіки та раціоналізації їх або розмивання системи догматичних релігійних норм, то в нас неорелігійні рухи поповнювалися переважно за рахунок невіруючих, а іноді й колишніх атеїстів, тобто тих, хто не мав попереднього релігійного досвіду.

Соціологічні дослідження дають змогу виявити характер сучасної нетрадиційної релігійності, дати соціально-демографічний портрет її носіїв. У нових течіях більше половини їхніх членів (51%) становлять молоді люди віком від 20 до 29 років, значною є й середня вікова група (від 30 до 49 років) — 38,2%. Послідовники модернових рухів характеризуються високим рівнем освіченості: з вищою та незакінченою вищою освітою серед них 54,1%. Це зрозуміло, оскільки представники інтелігенції (педагоги, наукова і художня інтелігенція та ін.) становлять 29,2% всіх опитаних, 21,5% —студенти. Мало в новітніх рухах робітників, службовців, працівників сільського господарства. У складі нетрадиційних громад третина — росіяни, половина — українці. Жінок серед прихильників нових течій на 20% більше, ніж чоловіків.

Класифікаційні групи нетрадиційних і нових релігій в Україні

Новітня нетрадиційна релігійність в Україні сьогодні представлена кількома класифікаційними групами:

1. Неохристиянство. До нього належать релігійні течії, що виникають в рамках традиційного християнства з метою приведення його до вимог часу. Ще в минулому, а особливо в середині нинішнього століття християнська Європа і Америка зіткнулися з появою численних відгалужень загально-християнського, євангелістського характеру, як правило, від протестантських церков. Новоутворені церкви базуються на Біблії як на основному віросповідному джерелі і на особі Ісуса Христа як на центральній постаті своїх релігійних доктрин. Характерним для неохристиянських груп є критика ортодоксального християнства за відхід від первісних традицій; оголошення своєї церкви виключно істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіанським у спасінні Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і з власними інтерпретаціями; піднесення інтерпретацій до рангу віросповідних джерел (додаткові писання, одкровення), авторитетніших часом за Біблію; визнання Ісуса Христа поряд із своїм лідером — керівником церкви, який вважається пророком, посланцем Бога. Неохристиянство від історичного християнства відрізняється своїм розумінням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла й раю тощо.

В Україні до неохристиянських рухів належать, по-перше, привнесені з-за кордону місії, новітні церкви (Християнська місія "Еммануіл", місія "Армія спасіння", Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Церква повного Євангелія, Церква Христа, Християнська церква "Хвала і поклоніння", проросійське неохристиянське утворення "Церква Воскресаючої Богородиці" (Богородична церква), церква марийської орієнтації "Альфа і Омега" тощо); по-друге, християнські об'єднання українського походження, зокрема Спілка християнської міжконфесійної згоди "Логос" і Собор євангельських церков.

Розглянемо коротко історію та конфесійні особливості деяких неохристиянських течій.

Богородична церква — неохристиянське утворення, яке вважає себе спадкоємицею "Российского самодержавного православия" та його наступниці — Істинноправославної церкви. Богородична церква організаційно формувалася у 80-х роках у Росії і офіційно зареєстрована в 1992 р. як Церква Божої Матері, що преображається. З 1994 р. її ще називають Російською Маріанською церквою. В Україні общини Богородичної церкви появилися в 1992 р. Виникнення цієї церкви її прихильники пов'язують з початком одкровень Богородиці в 1984 р. старцю Іоанну (Береславському), який нині в чині архієпископа є її главою. Богородична церква проголосила себе Церквою царства Божого, яке Божа Мати за дорученням Святої Трійці має збудувати на Землі, підготувавши другий прихід Ісуса Христа. Своєрідне витлумачення в Богородичній церкві знаходять православне віровчення й обряди. Так, євхаристія розуміється тут як таїнство втілення в людину Христа через Марію. Символіка храму, одягу священнослужителів в Богородичній церкві відображає вшанування Діви Марії. Введено багато нових елементів у культ і літургійні дії. Священики сповідаються перед братами і сестрами. Велика увага приділяється "пластичній молитві", медитації: обов'язково три рази на день твориться розарій — вінок молитов з роздумами про важливі події земного життя Господа й Богородиці. Російську православну церкву Богородична церква розглядає як "притулок Сатани", а її патріарха — як "червоного дракона". Визнаючи необхідність покаяння Росії перед Всевишнім, перед всім світом за спроби утвердження " диявололюдської цивілізації" — комунізму, вбивство "богородичного імператора Миколи II", Богородична церква водночас утверджує ідею месійної ролі Росії у світі, впровадження через посередництво Пресвятої Богородиці саме на її території цивілізації, тотожної апостольському буттю. "Духовним Ізраїлем ІІІ Заповіту — є Свята Русь", стверджують ідеологи цієї церкви. Згідно із цими вченнями Мати Божа є "Царицею російською і невісткою вінчаною на престол Святої Русі". Появу Богородичної церкви її керівництво розглядає як вияв Божого провидіння, а тому закликає інші християнські конфесії до здолання своїх відмінних рис і входження в лоно новоутворення. З екуменічною метою Богородична церква шанує святих східного й західного християнства. Вона входить до Міжнародної Ради общинних церков, визнається вселенською Маріанською церквою. Богородична церква має своє суспільно-просвітницьке утворення "Фонд Новой Святой Руси". На території країн, що входять до СНД, нині діє близько 700 громад цієї церкви. В Україні існує 6 невеликих громад у східних, центральних та південних регіонах, які діють під проводом двох "престолів Божої Матері" в Донецьку та Миколаєві.

Мормони — члени Церкви Ісуса Христа святих останніх днів, яку в 1830 р. заснував у США Йосиф Сміт. За його твердженням, ангел Мороній, явившися йому, вказав місце, де були дошки з давніми письменами книги ізраїльського пророка Мормона. Перекладена і видана "Книга Мормона" подає життєпис двох давніх народів, які залишили Ізраїль і переселилися в Америку. Будучи стрижневою в поданні віро-повчальних засад церкви, "Книга Мормона" разом з писаннями самого Сміта "Вчення і заповіти", "Дорогоцінна перлина", англійським перекладом "Біблії" короля Якова включаються в мормонський канон.