Розділ «2. ЄВАНГЕЛЬСЬКІ КОНФЕСІЇ: БАПТИЗМ, П'ЯТДЕСЯТНИЦТВО»

З кінця 20-х років для баптизму-євангелізму в Радянському Союзі, в тому числі і в Україні, почалися скрутні часи. Соціально-політичні реалії того часу призвели й до ганебного порушення проголошеної на словах свободи совісті. Ставлення до релігії вписалося в горезвісну "теорію" загострення класової боротьби в міру "просування до соціалізму". Усі без винятку релігійні організації, а надто протестантські, зазнали жорсткого адміністративного тиску, всіляких переслідувань. Вони особливо посилилися після прийняття в 1929 р. закону про релігійні культи.

Віруючих фактично позбавили права задовольняти свої релігійні потреби. Спершу тимчасово, а в першій половині 30-х років і зовсім заборонили діяльність Союзів баптистів та євангельських християн. До осені 1929 р. було арештовано та репресовано таких відомих діячів баптизму-євангелізму в Україні, як А.Букреев, Ф.Косолапов, Д.Правовєров, А.Ко-стюков. Ряди баптистських і євангельських громад значно скоротилися, чимало їх зовсім розпалося. До початку Вітчизняної війни в радянській Україні не залишилося жодної офіційно діючої церкви баптистів чи євангельських християн. Близько 10 громад далі існували напівлегально. Внаслідок жорстких адміністративних заходів, переслідувань з боку сталінського режиму релігійне життя в СРСР, в тому числі і в Україні, практично завмерло.

У роки Великої Вітчизняної війни та в перший повоєнний час відбулося певне пожвавлення баптистсько-євангельського руху, чисельне його зростання. Багато віруючих брали участь у бойових діях, багато з них було відзначено державними нагородами. Соціальний досвід, який принесли із собою в релігійні громади учасники війни, сприяв витісненню найбільш архаїчних елементів групової свідомості віруючих, руйнуванню групових настроїв, допомагаючи розвитку позитивної соціальної орієнтації. З іншого боку, поповнення протестантських громад воєнних і повоєнних років становили переважно люди, котрі пережили глибокі потрясіння війни, втрату рідних і близьких. У новому поповненні була велика частка осіб з украй бідними соціальними зв'язками: вдів, інвалідів, тих, хто шукав у релігії розради, втіхи, а серед одновірців — співчуття, елементарного милосердя.

Суттєвим фактором, що мав значний вплив на соціально-демографічні й духовні характеристики баптизму-євангелізму у повоєнний період, стало возз'єднання всіх українських земель. У західному регіоні України склалися багаті традиції протестантського руху, діяли численні громади, сформувався досвідчений проповідницько-місіонерський корпус. Усе це, зрештою, справило свій вплив і на стан баптизму-євангелізму в інших регіонах республіки. Внаслідок міграційних процесів віруючих з районів з надлишковими трудовими ресурсами, а це в основному вихідці із Західної України, створювалися нові релігійні громади, котрі вливали свіжий струмінь часом у хиріючі місцеві громади.

Було вжито ряд заходів для організаційного зміцнення протестантського руху в країні. Нарешті збулася мрія прихильників єднання баптистів та євангельських християн. У 1944 р. їхні союзи об'єдналися. На об'єднавчому з'їзді з 45 делегатів 11 представляли Україну. В 1945 р. відновлено назву євангельські християни-баптисти (ЄХБ), прийняту ще в 1905 р. Було створено Союз євангельських християн-баптистів. У1945 р. до нього ввійшло ряд громад християн віри євангельської (ХВЄ), тобто п'ятдесятників. У 1946 р. на конференції, яка відбулася в Ужгороді, до ЄХБ приєдналося 25 церков і груп вільних християн-дарбистів. У 1947 р. відбулося об'єднання ЄХБ з євангельськими християнами в дусі апостолів. На початку 60-х років до Союзу євангельських християн-баптистів ввійшли меноніти. Для керівництва церквою утворено Всесоюзну раду євангельських християн-баптистів.

Проте не всі віруючі, а надто керівники деяких громад, зуміли подолати відокремленість. Поряд з об'єднаними громадами ЄХБ з'явилися групи й громади так званих "чистих євангельських християн", "чистих баптистів" і п'ятдесятників, котрі не пішли на союз.

Ряди новоствореної церкви стали чисельно поповнюватися. Дослідження показують: тільки за період 1952—1965 громади євангельських християн-баптистів України зросли на 47%. Кількісному зростанню протестантських громад сприяло застосування ефективних методів євангелізації. Оскільки організація недільних шкіл, спеціальні зібрання віруючої молоді тощо заборонялися, громади ЄХБ активно використовували дозволені форми й методи: відзначення дня народження дітей у сім'ях віруючих, проведення весільних урочистостей у громадах, навчання юнаків і дівчат у хорових колективах та ін. Керівництво ВРЄХБ відзначало, що в кінці 50-х років в Україні проживало до 75% членів церков ЄХБ.

Однак у цілому так звана "відлига" в суспільно-політичному житті не поліпшила становища церкви євангельських християн-баптистів, як і загалом всіх релігійних організацій. Спрощене тлумачення офіційною ідеологією релігійного феномену як пережитку минулого було обгрунтуванням і відповідної політики. Це виявилося в масовій антирелігійній кампанії, яка розгорнулася в країні на рубежі 50—60-х років. Лише в першій половині 1961 р. в Радянському Союзі закрито 300 церков ЄХБ, переважну більшість з них в Україні. Б першій половині 60-х років фактично за релігійні переконання в Україні засуджено 50 членів церкви.

Адміністрування щодо релігійних організацій, переслідування віруючих, яке негативно позначилося і на церкві євангельських християн-баптистів, тривало фактично до середини 80-х років. Дуже частою стає відмова віруючим у задоволенні їхніх обгрунтованих клопотань насамперед у справі реєстрації громад, купівлі, ремонту або спорудження молитовних будинків, друкування духовної літератури, випуску періодичних видань.

Водночас нагніталася атмосфера і в релігійному середовищі. Ідеї неприйняття світу як украй гріховного знаходили благодатний грунт серед широких кіл віруючих. Частина релігійних лідерів стала активно проповідувати позицію конфесійної відокремленості від нерелігійного оточення. На служіння було висунуто працівників, котрі не мали богословської практики і відповідного досвіду, особливо в роботі з молодими віруючими. У церкві зростало незадоволення поведінкою деяких пресвітерів. Постійно загострювалися суперечності з п'ятдесятниками.

Розкол у баптизмі: виникнення Ради церков ЄХБ

ВРЄХБ втрачав свій авторитет серед віруючих. Позначилися й непродумані рішення, які керівництво церкви прийняло в ті роки. В обстановці адміністративного тиску з боку влади ВРЄХБ у грудні 1959 р. прийняв Положення про Союз євангельських християн-баптистів в СРСР та Інструктивний лист старшим пресвітерам ВРЄХБ. Ці документи і явища, що виникли в 50 — на початку 60-х років, призвели до роз'єднання братства. Переконавшися в помилковості прийнятих документів, Всесоюзний з'їзд ЄХБ 1963 р. їх відмінив, а на з'їзді 1966 р. керівництво ВРЄХБ принесло відкрите каяття.

У 1961 р. виникла ініціативна група, яку в 1962 р. реорганізовано в оргкомітет для скликання з'їзду євангельських християн-баптистів. Згодом створено, по суті, паралельну баптистську організацію, на чолі якої з 1965 р. стала Рада церков євангельських християн-баптистів (РЦЄХБ). Україну в ній представляли такі відомі релігійні діячі, як Г.Вінс (м. Київ), М.Шаптала (м. Харзицьк Донецької області), І.Ан-тонов (м. Кіровоград) та інші. Свого найвищого розмаху рух ініціативників досяг у 1966 р., коли в їхніх рядах налічувалося до 155 тис. чоловік. В Україні найбільше їх було в Донецькій, Харківській та Луганській областях.

Розкол у баптизмі-євангелізмі проходив болісно, але більш досвідчені й реалістично мислячі його діячі розуміли, що тільки єдине євангельсько-баптистське братство спроможне стати активно діючою церквою в сучасному світі. Протягом 60—70-х років велася наполеглива робота із стабілізації внутрішнього життя в помісних церквах, пожвавилася духовна робота. Зусилля з подолання розколу дали наслідки. Кризові явища поступово долалися. Послідовники Ради церков ЄХБ за станом на 1 січня 1998 р. об'єднано в 45 громад.

Зростання й активізація баптизму в Україні

П'ЯТДЕСЯТНИЦТВО.

Особливості п'ятдесятництва

П'ятдесятництво — одна з порівняно молодих, що динамічно розвивається, течій протестантизму, яке виникло в США на рубежі XIX—XX ст. Це найбільш типовий харизматичний напрям у сучасному християнстві, для котрого головною є ідея безпосереднього інтуїтивного спілкування віруючих з Богом внаслідок хрещення Святим Духом, після чого вони одержують особливі духовні дари — харизми (від грец. charisma — дар).

Засновується п'ятдесятницьке вчення на новозаповітному сюжеті про зішестя на апостолів-учнів Ісуса Христа Святого Духа. (Діян. 2:1—4). Зовнішньою ознакою хрещення Святим Духом віруючі визнають, як правило, глосолалію (від грец. glossa — незрозуміле слово і 1alien — говорити), тобто розмову з Богом незнайомою мовою. Характерною особливістю п'ятдесятницва, що приваблює більшість віруючих, є можливість спілкування з Богом саме з допомогою Святого Духа. В офіційних документах перша згадка про п'ят десятників датується 1886 р. (США), яких було зареєстровано в штаті Кароліна 1889 р. під назвою Церква Божа. Із самого початку в п'ятдесятництві не було строгої централізації, єдиних принципів віровчення, культу (відомо, що серед його течій досі немає єдиної думки щодо глоссолалії, ролі Святого Духа в справі спасіння тощо). Поділяючи загальну концепцію хрещення .Святим Духом і про дари Святого Духа, кожна з течій привносить у догматичну систему свої доповнення — залежно від віровчень, які сповідувалися раніше, від місцевих умов, запропонованих їхніми попередниками. Це позначилося на всьому п'ятдесятницькому русі. Від початку зародження воно виявилося роздрібленим. У ньому немає єдиного міжнародного центру.

Після Першої світової війни діяльність п'ятдесятників вийшла за межі США. 1921 р. в Голландії скликається перший Всесвітній конгрес п'ятдесятників, який формує організаційне ядро під назвою Всесвітній союз християн євангельської віри (ВСЄХВ). У США та інших країнах виникли такі напрями п'ятдесятництва: Міжнародна асамблея Божа, Об'єднана п'ятдесятницька церква, Церква Божа, П'ятдесятницька асамблея світу, Міжнародна церква істинного Євангелія та ін.