Розділ «2. ЄВАНГЕЛЬСЬКІ КОНФЕСІЇ: БАПТИЗМ, П'ЯТДЕСЯТНИЦТВО»

Російське самодержавство серйозно занепокоїлося поширенням баптизму-євангелізму. Налякане наростанням революційного руху, воно вбачало крамолу в чому завгодно. Не розібратися в суті нової релігійної течії, царський уряд вжив до баптистів та євангельських християн ряд репресивних заходів, ініціатором яких став обер-прокурор Синоду К.Побєдоносцев. Багатьом громадам заборонили вести діяльність, а проповідники зазнавали утисків і переслідувань. 4 липня 1894 р. царський уряд видав закон про заборону діяльності баптистів як небезпечних для держави, тож молитовні зібрання не дозволялися. Дійшло до того, що в паспортах найбільш активних проповідників ставили відмітку "штунда", "аби жодна людина не прийняла їх на роботу і не дала їм житла, щоб життя в Росії стало для них дорогим задоволенням".

Коли в 1897 р. було видано царський указ, яким оголошувався баптизм "терпимим віросповіданням", пожвавилася й діяльність Союзу баптистів. Щоправда, частина віруючих на той час приєдналася до Союзу євангельських християн. Варто зауважити, що у своїх офіційних документах новостворені групи віруючих мали різні назви. В Єлизаветградському та Херсонському повітах вони іменувалися громадами хрещених християн-баптистів, в Основі та Ряснополі Одеського повіту — громадою християн-баптистів. Віруючі селища Бйнлаг називали себе баптистами. Чаплинські штундисти (младоштундисти), котрі заперечували хрещення й хлібо-переломлення, називали себе євангельським братством. Першою громадою, члени якої назвались євангельськими християнами, була Севастопольська. Потім виникли громади євангельських християн і в Катеринославі.

Якщо основне ядро перших послідовників баптизму становили вихідці головним чином із молокан, штундистів, то євангельське християнство поповнювалося за рахунок віруючих, котрі відійшли від православ'я, реформатства і, звичайно, від баптизму. Баптизм відкидав будь-яку участь віруючих у політиці. Завдання своєї внутрішньої місії вбачав у зосередженні виключно на релігійних питаннях. Євангельське християнство культивувало дещо інший соціальний ідеал. Воно робило наголос на "земному покликанні", хоча й не відкидало протестантського вчення про приречення. "Земне покликання" передбачало активну участь віруючих у суспільно-політичному та економічному житті.

Баптизм стояв на грунті протестантського вчення про "осібне приречення", згідно з яким спасіння наперед визначено не всім, хто прийняв баптистську доктрину, а тільки обраним. Євангельське християнство проповідувало можливість спасіння для всіх віруючих, що й розглядалося як боже приречення. Баптизм відрізнявся і більш строгою, ніж євангельське християнство, централізацією, значенням і впливом релігійної ієрархії.

Відмінність між євангельським християнством і баптизмом була і в деяких інших питаннях. У євангельських християн рукопокладання служителів здійснювали найстарші віруючі, не обов'язково служителі* До розлучення і вступу в повторний шлюб євангельські християни ставилися більш суворо, ніж баптисти. Хоча ці розходження й не були догматичними, вони до певного часу заважали об'єднанню двох споріднених течій в один союз. Починаючи з 1884 р., лідери баптистів та євангельських християн робили неодноразові спроби домовитися між собою про об'єднання в одну церкву. Проте тільки на з'їздах 1903 р. і 1904 р. відбулося об'єднання баптистів і євангельських християн в один Союз євангельських християн-баптистів, але воно виявилося нетривким.

Після маніфесту 17 жовтня 1905 р. та інших царських указів почалася легалізація євангельських і баптистських церков. Неодмінною умовою для реєстрації громад стало обрання наставника-пресвітера і затвердження його губернською владою. Однією з перших у 1907 р. зареєстровано Київську громаду "по вірі хрещених християн євангельського сповідання".

У 1908 р. в Києві відбувся Всеросійський з'їзд баптистів. Того ж року на з'їзді в Катеринославі І.Проханов заснував Всеросійський союз євангельських християн (ВСЄХ). У1911 р. представники Союзу євангельських християн взяли участь у Всесвітньому конгресі баптистів, а І.Проханова було обрано віце-президентом Всесвітнього союзу баптистів і віце-президентом з пропаганди євангельських ідей у Росії.

Напередодні Першої світової війни баптисти та євангелістські християни мали численних проповідників і місіонерів, багату літературу й відповідні періодичні видання. Ще в 1907 р. започатковано журнал "Баптист", у 1910—1911 рр. за редакцією В.Павлова він виходив в Одесі. Там в 1913— 1914 рр. друкувався і баптистський журнал "Слово истины". Згідно з офіційними даними станом на 1 січня 1912 р. в Росії налічувалося більше 114 тис. баптистів і близько 31 тис. євангельських християн. Переважна більшість їх проживала в Україні.

У період Лютневої революції 1917 р. баптисти та євангельські християни дотримувалися концепції соціального євангелізму, яку обгрунтували відомі зарубіжні теоретики баптизму У.Раушенбуш і Ш.Матьюс. Суть її полягає в тому, що соціально-економічні проблеми їм близькі, але розв'язання їх має пройти через попередню стадію — революцію духу. Оскільки цей час був найсприятливішим для євангелізації, кількісно громади дуже зросли. В 1917 р. в Україні налічувалося до 500 тис. віруючих різних євангельських віровизнань.

Лідери євангельських християн спробували включитися в політичну діяльність. І.Проханов та його найближчі прихильники після Лютневої революції започаткували християнсько-демократичну партію "Воскресіння". її програма проголошувала міцний міжнародний мир, демократизацію політичного ладу, загальне навчання, демократизацію церкви. Партія невдовзі припинила свою діяльність.

Церква євангельських християн-баптистів у роки радянської влади

У перше десятиліття після жовтневої революції 1917 р. для баптистів та євангельських християн у цілому склалися сприятливі умови діяльності. До протестантських церков посилився приплив тих, хто постраждав у період революційних потрясінь, зокрема тих, хто втратив свою власність через її експропріацію, в кого загинули рідні й близькі у братовбивчій громадянській війні.

Було вжито ряд заходів для організаційного й фінансового зміцнення баптистських громад. Так, у жовтні 1918 р. в Києві проходив І Всеукраїнський з'їзд баптистів, на якому, зокрема, прийнято Проект бажаних статей віросповідного закону. До нього було додано проект Статуту громади євангельських християн-баптисті в. Пункт 2 статуту передбачав, наприклад, право "влаштовувати релігійні молитовні зібрання з читанням і поясненням Слова Божого, із співом духовних пісень, музикою й молитвою як в особливо обраних приміщеннях, так і на вулицях, площах, садах, парках, пароплавах, у фабриках і заводах, залізничних станціях, тюрмах, лікарнях, госпіталях, народних їдальнях і чайних, нічліжних будинках і в усіх прилюдних місцях". Ставилася також вимога "видавати, продавати і роздавати листки, брошури, книги Святого Письма, журнали і книги релігійно-просвітницького змісту як при місцях своїх зібрань, так і на будь-якому місці".

Реалізуючи цю програму, багато громад вели активну місіонерську роботу. У дні євангелізації по містах та інших населених пунктах влаштовувалися урочисті процесії віруючих зі співом гімнів, поширенням листівок релігійно-повчального характеру, продажем Біблій, випуском і поширенням спеціальних плакатів і газет.

У цей час чимало зроблено і для зміцнення фінансової бази громад. Баптисти розгорнули активну діяльність із створення господарських кооперативів-громад, друкарень, магазинів. Хоча ці господарські організації відраховували більшу частину прибутків центральним органам церкви, частина їх залишалася і на місцях і йшла на розгортання місіонерської роботи, особливо в малих населених пунктах.

Всеукраїнський з'їзд баптистів 1918 р. постановив просити в радянської влади дозволу на те, щоб "громада користувалася всіма правами юридичної особи з усіма громадянськими правами по придбанню і відчуженню майна і представництва як на суді, так і в усіх урядових і громадських установах, куди посилає своїх уповноважених". Звертання баптистів залишилися без відповіді.

У травні 1921 р. в Єлизаветграді відбувся II Всеукраїнський з'їзд баптистів. На ньому засновано Всеукраїнський союз баптистів з центром у Києві. Головою союзу було обрано Д.Правовєрова. На III Всеукраїнському з'їзді баптистів (Київ, 1922 р.) прийняли рішення ввійти до складу Всеросійського союзу баптистів, хоча це й не виправдало себе.

Ще два всеукраїнських з'їзди баптистів у 20-ті роки (четвертий та п'ятий) відбулися в Харкові. Важливою подією в духовному житті церкви став вихід протягом 1926—1928 років журналу "Баптист України". У 1927 р. в Києві було надруковано 10 тис. примірників Біблії в неповному варіанті, а також 25 тис. примірників Нового Заповіту. Цей випуск Біблії в Радянському Союзі — останній до 1956 р. Баптисти в Києві також організували школу для священнослужителів.

Дані засвідчують значне чисельне зростання в ці роки громад баптистів та євангельських християн. Так, у Полтавському окрузі з 1920 до 1925 року їх побільшало в 4 рази. Значне зростання числа громад спостерігалося в Донбасі та більшості інших округів України. В цілому по Україні тільки за 1926 р. приріст чисельності баптистських громад становив 15%. Значна увага приділялася релігійному вихованню дітей та юнацтва. Велась активна робота з організації гуртків молоді, а також бапсомолу — баптистської спілки молоді та христомолу — християнської спілки молоді. Наприклад, у Мелітопольському районі бапсомолом було охоплено 90% всієї молоді. Баптисти накопичили значний досвід створення жіночих і дівочих гуртків рукоділля, крою і шиття, ведення домашнього господарства. Поряд з цим, звичайно, велася робота і з вивчення Біблії.

Серед німецького населення України в ті роки й далі діяли самостійні менонітські громади. Основними районами поширення їх були Херсонська, Запорізька та Донецька області. В колонії Моргенау, біля Мелітополя, розташувався керівний центр менонітів — Рада всеукраїнських меноніт-ських громад. Протягом кількох років у Мелітополі видавався їхній журнал "Унзер блат" ("Наш листок").