Розділ «2. РИМ І УКРАЇНА. КАТОЛИЦИЗМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ»

Поряд з такими шляхами проникнення християнства в Київську Русь як херсонесько-візантійський, східно-болгарський, кирило-мефодіївський, варязький, був і західноєвропейський — римський. Апостольська Столиця докладала чимало зусиль для навернення до християнства народу Русі.

Спроба Апостольської Столиці християнізувати Русь

Зв'язки Апостольської Столиці і християнської Київської держави

Процеси християнізації такої великої держави привертали увагу не тільки Константинополя, а й Риму. Зв'язки Києва з папським престолом, які були започатковані ще княгинею Ольгою, не порвалися. У своєму суперництві з Константинополем Рим все частіше і активніше налагоджував зв'язки з князем великої Руської держави. Никонівський літопис доніс до нас повідомлення про обмін князя Володимира з римськими папами кількома посольствами. 988 р., під час облоги Корсуня, до Київського князя прибуло посольство від папи Іоанна XV, одне з найважливіших посольств з Риму. Посли передали мощі св. Климента папи римського, які знайшли Кирило і Мефодій у Херсонесі. Із Корсуня князь Володимир привіз мощі до Києва і наказав встановити їх у церкві пресвятої Богородиці Марії (так звана Десятинна) "на благословення собі". 991 р. в Київ прибуло нове посольство від того папи римського. А 994 р. відмічається в літописі як час повернення посольства Володимира з Апостольської Столиці.

Посольський зв'язок і подарована католицькою церквою дорогоцінна реліквія — мощі святого Климента папи римського підтверджують вплив Риму на процеси утвердження християнства серед східних слов'янських народів. У цей же час вийшли твори "Слово на оновлення Десятинної церкви" і "Чудо св. Климента о отрочати", в яких папа-мученик, що прийшов з Риму через Корсунь до Києва, прославляється як рятівник і покровитель руського народу.

Під час перебування на папському престолі Сильвестра II в Русь двічі приходили посольства (990 і 1000 рр.). Слід зазначити: Сильвестр II вважався відомим вченим і вчителем імператора Оттона III, матір якого, Теофана, була сестрою Володимирової дружини Анни. Останнє посольство цікаве тим, що серед послів були посланці угорського йі чеського королів. У 1001 р. князь Володимир відправив своїх послів до Апостольської Столиці. Він хотів мати різнобічні зв'язки з усією Західною Європою. З боку Риму також спостерігалася певна зацікавленість у поширенні католицьких ідей у Русі. Це видно з листа латинського монаха Бруно до німецького імператора Генріха П. У ньому детально описано перебування єпископа в Києві. Шлях католицького проповідника пролягав через Київ до печенігів, серед яких він намагався поширювати християнство. В Києві князь Володимир дуже привітно прийняв єпископа та 11 католицьких ченців. Княжа кінна охорона супроводжувала Бруно і його супутників аж до кордону Київської держави. Ці факти підтверджують, що в Київській Русі однаково з повагою ставилися як до східної, так і до західної гілок християнства.

Спроба Апостольської Столиці схилити Русь-Україну прийняти латинський обряд

Боротьба між Римом і Візантією за релігійний вплив на український народ. Східна політика Апостольської Столиці

Київська Русь відігравала значну роль серед слов'янських народів. Візантія, хоча й зберігала формально церковне верховенство, значно поступалася перед Руссю у співвідношенні сил. Князь Ярослав намагався утворити незалежну від Константинопольського патріарха церкву. Безумовно, що все це було відомо Апостольській Столиці, котра ніколи не залишала думки про утвердження католицизму на цих обширних руських землях.

Усередині XI ст. протистояння Візантії Риму переросло у відкриту боротьбу. Після переговорів папських легатів у Константинополі, які не дали позитивних результатів, 16 червня 1054 р. стався остаточний розкол. Представники папи під час богослужіння в храмі св. Софії поклали на престол акт відлучення від церкви патріарха М.Керулларія та його ієрархів і швидко покинули Константинополь. У свою чергу, патріарх скликав собор і оголосив анафему папським легатам та заборонив будь-які стосунки з Римом.

Побутує розповідь про зв'язок між цими подіями й Руссю. Папські легати вирушили із Константинополя спочатку в Русь, а потім повернулися до Риму. Такий незвичний маршрут було складено для того, щоб привернути на свою сторону київських правителів та ієрархів. Так багато важила Київська Русь для Римського престолу.

Князь Ярослав Мудрий підтримував дипломатичні й родинні зв'язки з багатьма західноєвропейськими країнами. Найчастіше в історії Ярославової доби згадується його дочка Анна, одружена з королем Франції Генріхом І. За Анною приїздило в 1048 р. велике посольство з трьома католицькими єпископами. Після смерті чоловіка Анна була регенткою сина Філіпа, майбутнього короля Франції. Високоосвічена королева українського походження стала видатною постаттю в Європі. До неї шанобливо ставилися папи римські — Миколай II і Григорій VII. На привезеній з Києва Євангелії присягали під час коронування всі наступні королі Франції.

Тісні зв'язки православної родини Ярослава Мудрого з європейськими володарями, котрі були в католицькій вірі, підкреслюють думку про толерантність Русі до західного християнства.

Прагнучи унезалежнення православної церкви в Русі від Константинопольського патріарха, Ярослав Мудрий наказав обрати в 1051 р. митрополитом Київським місцевого церковного діяча Іларіона — видатного вченого, промовця й філософа. Як зауважують дослідники історії католицької церкви в Україні, при розриві з Царгородом на свого батька князя Ярослава могла вплинути королева Франції, котра була в добрих стосунках з Римським престолом.

Західна орієнтація київських князів часто викликала невдоволення в багатьох видатних осіб того часу. Так, ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій у своєму творі "Слово про віру християнську і про латинську" виступив проти католицької церкви, звинувачуючи її у відході від загальних християнських традицій. Одночасно з Феодосієм виступив проти католицизму Київський митрополит Георгій (1062— 1079 рр,). У творі "Змагання з латиною" він критикує латинські обряди й догматику. З полемічним твором проти латинської віри виступив митрополит Іоанн II. Немає сумніву, що поява підряд трьох великих творів проти католицької церкви мала певне підґрунтя: зі сторони Апостольської Столиці посилилася увага до Русі, а поширення католицьких ідей сприймалося в Київській Русі як політична акція, насадження латинського обряду, як замах на східний обряд — складову києво-руської духовності та культури.

Подальші історичні події в Київській Русі розкрили сутність східної політики Риму. Папа Григорій VII весною 1075 р. прийняв сина вигнаного князя Ізяслава Ярополка, котрий від імені батька просив у папи допомоги, обіцяючи визнати зверхність Апостольської Столиці після повернення Київського княжого престолу. Зацікавлений у цій справі папа 20 квітня 1075 р. в посланні до польського короля Болеслава просив його допомогти руському князю.

Не обминув своєю увагою Київську Русь і антипапа Климент ПІ. "Східна політика" цього ієрарха полягала в тому, що в 1088—1089 рр. він посилав до Києва кардинала Григорія для переговорів про возз'єднання руської православної і католицької церков. У відповідь Климент III одержав Послання митрополита Іоанна до папи римського Климента, в якому митрополит спокійно зауважує, що питання про єднання церков, треба вирішувати в Константинополі.

За часів князювання Всеволода відбулася подія, яка ще раз підкреслила шанобливе ставлення руського народу та його князів до католицької церкви. Сталося це 1084 р., коли до Італії в м. Бар перевезли з Мир Лікійських мощі св. Миколая. У 1090—1093 рр. в Києві поширилося "Сказання", яке детально описувало цю урочисту церемонію. Незабаром було складено спеціальну службу з нагоди перенесення мощей та акафіст, в якому описувалися чудеса в Барі і в Україні.

Аналізуючи історію взаємовідносин Риму і Києва, можна сказати, що завдяки хрещенню в 988 р. Київської Русі Київ став місцем, де зустрілися різні культури. Київ став своєрідними воротами, через які проникали й західні духовні традиції, що засвідчують поклоніння деяким латинським святим, особливо шанованих руською церквою. Зміцнювалися дипломатичні та родинні зв'язки Київських володарів з європейськими королями, тривав обмін посольствами з Апостольською Столицею.